Копія однієї із найстаріших і найбільш шанованих у Православному світі ікон – Іверської Божої Матері, відтепер розміщена у Свято-Воскресенському соборі Рівного. Священик Василь Рудніцький привіз її із Іверського монастиря, що в Афоні. Нині в області чотири таких святині. Також такі образи є у Свято-Покровському соборі Рівного, в монастирі на Гурбах та у Петро-Павлівському храмі Здолбунівського району. Історія ікони оповита легендами, а віряни неодноразово переконувалися у її чудотворних властивостях.

За словами Василя Рудніцького, оригінал цієї ікони знаходиться в Іверському монастирі на Святому Афоні, де її дуже ретельно оберігають.

– Історія походження ікони сягає ІХ століття після Різдва Христового. Тоді під час царювання грецького імператора Феофіла, потьмареного іконоборчою єрессю, лютувало гоніння за святими іконами. Православні шанувальники святині піддавались знущанням, а самі ікони викидались із храмів і спалювались. У всіх містах і селах були розіслані таємні наглядачі, які відшукувати сховані ікони, з суворим наказом знищувати їх. У той час жила наподалік від Нікеї одна багата, благочестива і побожна вдова з юним сином. У неї була чудотворна ікона Божої Матері. Облаштувавши біля свого дому церкву, жінка поставила в ній цю святу ікону, і часто там щиро молилася. Царські наглядачі, прийшовши до неї у дім і подивившись у вікно, побачили храм, а в ньому цю ікону. Вони дали жінці вибір – або та дає грошей, або ж вони виконують царську волю… Вдова запевнила їх, що до наступного дня приготує відповідну суму. Користолюбиві мучителі погодились почекати. Після відходу воїнів, вдова разом із сином вночі пішла в церкву, довго молилась там перед святою іконою, схиливши коліна, здіймаючи руки до неба і зрошуючи землю сльозами. Потім, з трепетом і благоговінням віднесла образ до берега моря і пустила ікону в воду. Після цього побачила дивну річ – святиня не впала, стала прямо і в такому положенні понеслася хвилями на захід. Після цього жінка попросила свого сина піти, а сама сказала, що готова померти від рук мучителів за свою віру, – каже священик.

Згодом син цієї жінки прийшов в Іверську обитель на Афоні та став ченцем, продовжує розповідь Василь Рудніцький.

– Від нього монахи й дізналися про ікону, пущену на воду його матір’ю. Де і скільки часу перебував цей чудотворний образ Приснодіви — невідомо. Вже після упокоєння нікейського прибульця, що оселився на Святій Горі, ченці Іверської обителі одного разу побачили на морі полум’яний стовп, що сягав своєю вершиною неба. Згодом зрозуміли, що вогняний стовп стояв над іконою Божої Матері. Так, чудом вона потрапила до храму, розповідають монахи з Афону. Згодом ікону розмістили в окремій капличці, яка нині замикається. Нині на її честь побудовано багато храмів і монастирів, є чимало чудотворних списків із Іверської ікони, які так само, як і Афонський оригінал прославились великою кількістю чудес. Тепер одна з копій ікони перебуває і в Свято-Воскресенському соборі Рівного. Її я прикладав до оригіналу — це свого роду обряд освячення. Також вже у Рівному ікону ще раз освятили в нашому храмі. Одна з наших парафіянок прикрасила її камінцями, а інша — пожертвувала рамку, – зазначає Василь Рудніцький.

І додає, що до пари Іверській іконі Божої Матері він також привіз із Афону Спасителя. Обидві святині нині розміщені в храмі та всі парифіяни можуть до них прикластися і помолитися.

Вікторія РИЧКО