Володимир Гордійчук із міста Здолбунів Рівненської області чи не половину століття присвятив важкій атлетиці. За цей час виховав чимало майстрів спорту та чемпіонів. Нині чоловік є заслуженим тренером країни. Протягом багатьох років він займався зі своїми підопічними у… звичайному підвалі.

У професійному спорті Володимир Гордійчук уже понад сорок років. Після закінчення Івано-Франківського технікуму фізичної культури його направили працювати в місто Березне. Тут він вперше виконав майстра спорту. Коли ж у 1980 році в Здолбунові почалося будівництво спортивного комплексу, перспективного спеціаліста одразу ж запросили туди на роботу. Зрештою, комплекс так і не добудували, будматеріали розікрали. У чоловіка не залигалося іншого виходу, як тренувати юнаків у старенькому підвалі, де колись розміщувалася друкарня. Чоловікзізнається, тоді навіть уявити не міг, що колись йому таки вдасться піднятися із цього льоху на міжнародну арену.

– Не зважаючи на цілковитий крах сподівань, рук не складав. Намагався «вибити» для юних спортсменів інвентар, шукав фінансування, до ночі готував їх до змагань. І от результат: виховав двадцять одного майстра спорту, п’ять майстрів міжнародного класу, п’ять чемпіонів Європи серед юнаків. Троє моїх підопічних, Андрій Демчук, Анатолій Мушик та син Микола, брали участь у Олімпійських іграх, – розповідає Володимир. – Коля, до речі, в атлетику прийшов після важкої травми. Малим заліз гратися на будівництво, впав і зламав ногу так, що аж кістки повилазили. До залу прийшов розробити кінцівку, а в результаті зайнявся важкою атлетикою професійно. Я зовсім не силував його до спорту. Щоправда, зараз залишив це заняття. На жаль, чимало хороших спортсменів ідуть зі спорту. Воно й не дивно, адже зарплати тут не великі.

Володимир Гордійчук переконує, важка атлетика – суто чоловічий вид спорту. Працювати з дівчатами, зізнається, йому не подобається. Втім, умови участі у турнірах змусили тренера поступитися своїми принципами. Оскільки команда, яка не представляє на змаганнях жіночої частини, втрачає очки. Так під його опіку й потрапила перша вихованка Наталія Драбчук, яка стала переможцем чемпіонату Європи серед кадетів. Нині чоловік тренує ще одну спортсменку Діану Нагорнюк. Дівчина, каже, обдарована, уже виконала норму майстра спорту.

– Якщо дитина талановита, чемпіоном її можна зробити за три роки, а от звичайну доведеться готувати п’ять, – каже тренер. – Часто чую нарікання, що розвиватися спорту заважає відсутність хороших баз. Мовляв, чемпіонами не стають, бо немає де їх готувати. На таке я лише посміхаюся. Це зараз мої вихованці займаються у сучасному комплексі з хорошим інвентарем та лазнею, який збудувала Федерація важкої атлетики України. До червня цього року змушені були тренуватися у сирому обдертому підвалі зі старим обладнанням. Тим не менше, діти показували хороші результати. Так, об лаштований зал грає велику роль, проте все залежить від тренера та його підходу до роботи. Якщо займатися із дітьми абияк, то й результат буде такий.

Марія МАРТИНЮК