Вони зберігають історію та духовну силу крізь віки, в них молилися козаки та просили про допомогу Господа віряни у різні віки. Нині ж тут сотні людей шукають духовного збагачення і прагнуть очиститися душою та тілом. Так, на Рівненщині діє п’ять монастирів Української православної церкви Київського патріархату. Кожен із них має свою історію та традиції, збережені крізь століття. Які саме – читайте далі.
Свято-Георгіївський чоловічий монастир на Козацьких Могилах
…Тут щоденно лунає молитва за спомин козаків, які віддали своє життя за православну віру та волю України. Адже Козацькі Могили під Берестечком – це джерело пам’яті, торжество віри та прояв любові до рідної землі…
Як міцна та неприступна фортеця стоїть свята обитель на острові Журавлиха в с. Пляшева на Рівненщині. Але зовсім не фортифікаційне значення монастиря приваблює своєю історією. У 1914 р. тут було облаштовано та уквітчано найбільшу в Україні могилу козаків та селян, що загинули у 1651 р.під час битви під Берестечком. Так було покладено початок створенню національного духовно-меморіального комплексу “Козацькі Могили”…
За кількістю війська, битва під Берестечком була однією з найбільших в європейській історії: загальна кількість учасників перевищувала 300 тисяч осіб. У битві брали участь козацьке військо Богдана Хмельницького (підтримане повстанцями-селянами) і польське військо короля Яна ІІ Казимира. Через зрадництво союзників-татар, сам гетьман опинився в полоні, а його військо – в оточенні поляків. Трагічна для козаків доля битви була неминучою, але наказний гетьман Іван Богун вивів козаків з оточення і врятував 100-тисячне військо. Ціна за цей порятунок була велика – близько 10 тисяч козаків загинуло під Берестечком…
На протязі віків поле Берестецької битви, о. Журавлиха, де православний люд під хрестом складав знайдені козацькі черепи та кості, притягували до себе нащадків славних козаків. Це місце стали називати Козацькими Могилами…
У 1910 р. виконали проект храму-пам’ятника студентом Санкт-Петербурзької академії архітектури Володимиром Максимовим – учнем відомого архітектора Олексія Щусєва. А 17-18 червня 1910 р., при багатотисячній кількості православного народу, відбулося освячення місця під будівництво храму святого великомученика Георгія Побідоносця та закладення першого каменю, яке здійснив Волинський архиєпископ Антоній (Храповицький). Будівельними роботами з весни 1912 р. керував волинський єпархіальний архітектор Володимир Леонтович, який відстояв в ансамблі споруд Козацьких Могил український козацький стиль і запросив для розписів храму-пам’ятника відомого художника Івана Їжакевича.
Перші ченці на Козацьких Могилах з’явилися ще у 1909 р. Монахи присилалися на послух з Почаївської Лаври. Але думка про постійну чернечу молитву та заснування монастиря-скиту виникла вже при будівництві козацької усипальниці у 1912 р. Першим вніс таку ідею архітектор Леонтович, запропонувавши заснувати обитель разом із дитячим притулком, щоб братія могла доглядати за усипальницею і музеєм, виховуючи молоде покоління. Для проведення богослужінь у зимовий час на о. Журавлиха у 1912 р. перенесли старовинну козацьку Михайлівську церкву (XVII ст.) з с. Острів і з’єднали її з новим храмом підземним переходом.
Водночас із будівництвом Козацьких Могил, велося наукове дослідження території поля Берестецької битви, з метою якнайбільше зібрати пам’яток для майбутнього запланованого історичного музею. На жаль, більшість знайдених експонатів була втрачена під час австрійської окупації й у 1915 р. вивезена до Австрії (у тому числі історичні хоругви Богдана Хмельницького, що були подаровані монастирю полком Донських козаків при освячені Георгіївського храму).
На кінець весни 1914 р. майже всі заплановані роботи на о. Журавлиха закінчили. А 2 червня 1914 р. відбулося урочисте освячення комплексу Козацьких Могил із заснованим тут монастирем-скитом, яке звершив єпископ Кременецький Діонісій (Велединський). Вже з 1921 р. на Козацьких Могилах декілька місяців розміщувався православний жіночий Миколаївський монастир, який вигнала з Дубна польська влада, а братія з Козацьких Могил була відселена до Почаєва.
За часів Польщі начальником обителі був ієромонах Антоній (Ляшук), який довгий час (1923-31, 1954-58 рр.) залишався її керівником та наставником братії, дослужившись до сану архимандрита. У ті часи на о. Журавлиха діяв дитячий притулок, в якому проживали діти-сироти під опікою ченців.
У 20-40-х рр. ХХ ст. ченців та послушників у монастирі було до 30 осіб. Братія молилася, працювала, розбудовувала святу обитель. Монастир пережив польську владу, прихід радянської влади і Другу світову війну. Після війни радянська система все більше притискала обитель і наближалися тяжкі часи. Згідно з рішенням синоду Російської Православної Церкви від 4 червня 1954 р. монастир-скит було ліквідовано і на Козацьких Могилах була створена парафія, яку продовжували обслуговувати ченці. Незважаючи на всі труднощі, ченці не полишала своєї праці.
У 1989 р. зі зміною відношення радянської держави до Церкви, на Козацьких Могилах відновилися народні вшанування пам’яті козаків і постало питання про відродження молитви на цьому святому місці. З 1990 р. у Георгіївському соборі почали регулярно молитися парафіяни с. Пляшева.
А проявом волі українців стало відзначення 340-ї річниці битви під Берестечком у червні 1991 р. Більше півмільйона прочан побувало у ті дні на Козацьких Могилах.
Чернеча молитва над козацькими кістками відновилася у липні 2002 р. з відродженням Свято-Георгіївської обителі.
Намісник монастиря – ігумен Софроній (Бордюк)
Свято-Миколаївський чоловічий монастир в місті Дубно
Найстарішою будівлею сучасного Свято-Миколаївського чоловічого монастиря у Дубно є масивна триповерхова будівля – Луцька брама. Колись через неї був в’їзд у місто. Назву вона отримала тому, що стоїть на дорозі, яка вела з Дубна до Луцька.
Збудована у стилі ренесансу з каменю і цегли у кінці XV на початку XVI століть, До брами колись вів міст, перекинутий через рів з водою. Початково вона була двоярусною з підвалом, на першому поверсі був наскрізний арочний проїзд. 1785 року проводились ремонтні роботи, про що свідчила таблиця над входом у браму. Тоді ж проїзд був замурований, а вулицю проклали поруч з брамою, надбудували третій ярус. Брама з’єднувалась підземним ходом із Дубенським замком. Наприкінці XVIII ст. у брамі збиралася масонська ложа під верховенством князя Михайла Любомирського. Луцька брама відігравала роль в’їзних воріт і оборонної вежі у системі міських укріплень. Спочатку до брами примикав земляний вал, який захищав місто із західного боку.
Луцька брама – рідкісний різновид барбакана (округлої будівлі з бійницями). Крім Волині, ніде більше таких споруд немає. Брама дала назву передмістю Дубна – Забрама. У давніх документах зустрічаємо назву цього передмістя – Запаркання, Забрам’є. Поруч з Луцькою брамою, доповнюючи її оборонні функції, домінуючи над міською забудовою, розташований костел колишнього бернардинського монастиря. Він являє собою тринавну, шестистовпну базиліку з нартексом. До витягненої п’ятиярусної східної частини прилягає невеликий об’єм і п’ятиярусна башта-дзвіниця з бароковим завершенням. Костел та монастир заснував Януш Острозький у 1614 році. Будівництво розпочалося при нових власниках Дубна – князях Заславських – і тривало при Любомирських і Сангушках. Підземелля костелу було усипальницею фундаторів, світських та духовних осіб. Архівні матеріали засвідчують, що крипти містили у собі гробівці шляхетських родів Любомирських, Іллінських, Франковських. На жаль, час та обставини не сприяли збереженню останків.
У другій половині XVIII століття у костелі споруджено декілька вівтарів у стилі рококо. Судячи по скульптурі, що нині зберігається у Львівському національному музеї, у створенні цих вівтарів брали участь учні відомого у світі майстра різьби Іоана Пінзеля. Зокрема, тут працював його учень Франциск Оленський, згодом вівтарі були перенесені у новопобудований костел. У бернардинському костелі збереглися й фрески XVIII століття.
При зведенні муру довкола монастиря утворилось два двори. Монастир бернардинів проіснував більше 200 років, до 1852 року. Невдовзі тут вже був православний Свято-Миколаївський собор. Саме у той час згорів старий дубенський православний собор, який знаходився неподалік костелу. Місцева влада зобов’язала тогочасного власника Дубна Любомирського збудувати новий собор. Він відмовився, тоді всі будівлі бернардинського монастиря були передані православним. Роботи по реставрації фасадів та інтер’єрів почались 1869 року, завершились 1875 року. Дах костелу, колись критий черепицею, а пізніше ґонтами, покрили бляхою, добудували одну муровану та п’ять дерев’яних бань, стінний розпис в католицькому дусі перероблено на православний, латинські написи замінили слов’янськими, чотирьох римських пап перемалювали на чотирьох євангелістів.
У 1909 році, з побудовою напроти Миколаївського собору нового православного храму, тут заснували жіночий православний монастир, який проіснував до 1920 року, коли будівлі знову були передані римо-католицькій єпархії. В монастирі знову розмістилися ченці-бернардини. Викинули іконостас, перемалювали настінний розпис і зрізали дерев’яні бані.
1931 року тут розташувалась папська місія та духовна семінарія. У 1937 році відбулася знову реставрація костелу – замінили пірамідальне завершення фігурним у стилі бароко, яким воно було наприкінці ХІХ століття.
Довгий час за радянської влади будівля використовувалася не як культова споруда, а як звичайний склад. У 1990-х роках вона була передана православній громаді УПЦ Київського Патріархату, яка розпочала реставрацію собору. У 2000 році в приміщенні Луцької брами було зареєстровано Миколаївський жіночий монастир Української Православної Церкви Київського Патріархату. У 2001-2002 рр. стараннями монахинь були проведені ремонтні роботи в Луцькій брамі.
13 грудня 2014 року Священний Синод УПЦ КП затведив зміни до статуту Свято-Миколаївського жіночого монастиря м. Дубно у новій редакції як статут Свято-Миколаївського чоловічого монастиря м. Дубно Рівненської єпархії.
Намісник – ігумен Меркурій (Бікіра)
Свято-Варваринський жіночий монастир в місті Дубно
Сучасний православний Свято-Варваринський жіночий монастир у Дубно діє з осіні 2004 року, але має цікаву багатовікову передісторію. Обитель відроджується в історичних приміщеннях монастиря кармеліток на північному краю міста.
Монастир кармеліток у Дубно засновала Анастасією Чернецькою в 1660 році. За іншими даними, він був заснований в 1702 р. княгинею Теофілою-Людвикою Любомирською. Але будівлі монастиря з’явились не того ж часу: костел датується ще 1630 роком, а монастирський корпус – 1686 роком. Тепер важко встановити, чи корпус з келіями побудовано для вже існуючого монастиря, чи монастир засновано тоді, коли вже існували будівлі для нього.
Монастиреві належало село Знесення (згодом передмістя Дубна). Костел був побудований у стилі раннього бароко. Його південний фасад був завершений трикутним фронтоном, який знищено недавно. Келії містяться у корпусі, що має форму літери Г. Будівля двоповерхова, вздовж переднього фасаду проходить відкрита арка-галерея. Головний вхід оформлений бароковим порталом з трьома ліпними вазами вгорі. Увесь комплекс займає видатне місце серед архітектурних ансамблів України періоду раннього бароко.
При монастиреві був сад, город і пасовисько. Черниць в ньому було під кінець його більше як 200-літнього існування близько 18-ти. Вони займались, між іншим, вихованням дівчат. У народі черниць називали панєнками. Це дало назву вулиці, що вела в монастир – Панєнська (тепер вул. Шевченка).
У часи існування монастиря кармеліток дорога до православного Чеснохрестського монастиря вела тільки через браму цього католицького монастиря, іншого проходу не було. Начальниця кармеліток звеліла замкнути монастирські ворота і ченці Хрестовоздвиженського монастиря були замкнені у своєму монастирі, наче у в’язниці. Почаївська лавра, якій належав Чеснохрестський скит вимагала передачі всього кармелітського монастиря Хрестовоздвиженській пустині. Було це у 1867 р., а справа закінчилась у 1890 році, коли вся територія кармелітського монастиря разом із будівлями за царським указом була передана Хрестовоздвиженській пустині, а черниці були переведені в інше місце. Перед від’їздом вони знищили в монастирі все, що можна було знищити, – вікна, підлоги, грубку, а землю та будівлі передали в фіктивну оренду. Та православне відомство, прийнявши все, досить скоро все відбудувало, в т.ч. костел, який було перебудовано в храм на честь прп. Іова Почаївського.
Над в’їзною брамою було надбудовано дзвіницю в православному стилі, а над костелом – високий шпиль з банею. Та з приходом польської влади після 1920 року ці надбудови було знищено, а сам комплекс було передано католицьким ченцям-кармелітам босим.
Та ченці господарювали в ньому недовго: незабаром монастир перейшов до католицьких черниць – сестер Провидіння. Ці черниці вели при монастирі професійне училище для дівчат, де крім загальноосвітніх предметів навчали домашнього господарства, крою та шиття. Після вересня 1939 р. монастир ліквідували, а приміщення було пристосовано для інших цілей. Зараз там міститься онкодиспансер. У 2004 році за згодою керівника Дубнівського міжрайонного онкологічного диспансеру пана Петра Комісарука тут виділили кімнати для домової церкви та під келії для насельниць монастиря.
Нині в монастирі організовано регулярні богослужіння. В обителі є багато святинь Православної Церкви, у тому числі частки мощів святих: великомучениці Варвари та великомученика й цілителі Пантелеймона; прп. Агпіта, цілителя Києво-Печерського та прп. Іова Почаївського; одного з убієнних у Віфлеємі младенців.
Свято-Воскресенський чоловічий монастир на Повстанських Могилах
Оселя Гурби колишнього Дубенського повіту знаходилася при великому болоті Мшане на північ від містечка Шумськ. Місцевість ця нагадує Полісся, хоч поруч, південніше розпочинаються відломи Карпат, які далі, на південь, поступово переростають у Кременецькі гори.
Гурби дуже давня оселя. Археологічні дослідження дали багаті знахідки періоду неоліту і раннього середньовіччя, які засвідчують про давнє заселення цієї місцевості. Тут було знайдено залізний обсічний меч і дві бойові сокири, вістря від спису, стріли, остроги та інше. З періоду неоліту виявлено велику робітню крем’яних знарядь праці – крем’яні серпи, сокири, наконечники для стріл і т. д.
Також місцевість ця завжди славилася своїми лісами, які займали сотні гектарів навколо Гурбів і ці ліси отримали назву Гурбинські. В історію рідної землі ввійшли вони через відомий бій вояків УПА з енкаведистами 23 – 25 квітня 1944 року.
Тут, в Гурбинських лісах п’ять тисяч вояків УПА три дні вели нерівний бій з 35 тис. енкаведистських московських карателів. Москалі кинули в бій танки, літаки, гармати та іншу модерну зброю, яка була відсутня в українських повстанців. Сотні українських вояків загинули тоді смертю героїв, поранені дострілювалися, щоб не попасти до рук кривавих московських катів. Земля була усіяна трупами і полита кров’ю. Ворог забрав своїх вбитих, загиблі герої-повстанці спочили в Гурбинському лісі. Їх братські могили з дубовими хрестами зривали мінами московсько-більшовицькі карателі, але пам’ять про повстанські могили жила в навколишніх селах.
З постанням незалежної України на братській могилі поставлено хрест, освячено місце вічного спочинку героїв битви у Гурбинських лісах.
А в 2005 році тут розпочалося будівництво житлово-адміністративного корпусу Свято-Воскресенського монастиря, церкви-каплички, перепоховання з інших місць Гурбинського лісу до національного пантеону тлінних останків героїв-повстанців, ідентифікувати імена загиблих. Перед могилами повстанців поставлено на високому постаменті-колоні скульптуру Покрови Пресвятої Богородиці, а над могилами покладено мармурові плити з іменами загиблих.
Намісник монастиря ігумен Онуфрій (Ляда).
Свято-Хрестовоздвиженський чоловічий монастир
Свято-Хрестовоздвиженський чоловічий монастир — новозбудований у селі Панталія Дубенського району.
Намісник – ігумен Арсеній (Омельчук).
