Нині Україна в очікуванні возз’єднання храмів і створення Єдиної Помісної Православної Церкви. До цього держава йшла більше 27 років. Нині цей шлях продовжується, а представники УПЦ МП тим часом “вставляють палки в колеса” та правдами-неправдами відстоюють чужу “міфічну церкву” на території нашої держави. А разом із тим і пропагандують концепцію “русского мира” та несуть ризики цілісності української держави. Чому для України важливо мати Єдину Помісну Православну Церкву? Які процеси відбуваються нині в духовному житті Рівненщини та України? У чому причина, що представники Московського Патріахрату виступають проти надання Томосу Українській Церкві? Відповіді на ці та інші – в інтерю із архієпископом Рівненським і Острозьким Іларіоном.
“Українська Православна Церква мала свій незалежний внутрішній та зовнішній розвиток”
– Скажіть, будь ласка, владико, чому для українців важливо мати Єдину Помісну Православну Церкву?
– Відповідаючи на це запитання, хочу наголосити, що Україна, як незалежна держава, ніколи не підкорялася жодним ворогам – чи то із Заходу, чи зі Сходу. І важливим осередком боротьби за свободу була християнська віра, котру на наші землі приніс апостол Андрій Первозванний. Потім Українська Православна Церква, що керувалася Київською митрополією, починаючи від часів християнізації першої держави в Україні – Київської Русі. Незалежно від політичних подій Київська митрополія була територіально й адміністративно незалежною від Константинопольської (Вселенської) патріархії, хоча перші ієрархи нашої Церкви були етнічними греками, а всі подальші митрополити отримували документальне затвердження від Вселенського патріарха. Таким чином, залежність від цієї Церкви була номінальною. Українська Православна Церква мала свій незалежний внутрішній та зовнішній розвиток, формувалася своя традиція богослов’я, світогляду, матеріальної та духовної культури. Особливого розквіту це набуло в епоху святителя Петра Могили у середині XVII ст. і тривало до середини ХVIII ст.
– Розкажіть детальніше про цей період і його значення в історії церкви.
– Цей період став найбільш прогресивним для нашого народу, можна сказати, що українці були найбільш інтелектуальною нацією в Європі. Відбувався глибокий культурний обмін із народами Європи, що дозволило сформуватися українцям як самобутній нації й привело до національно-визвольної боротьби за вихід з-під влади Речі Посполитої. Як результат, постала після часів Київської Русі нова українська держава «Гетьманщина», що діяла з 1648 по 1783 р. і була ліквідована Російською імперією. Це стало можливим завдяки тому, що Московська патріархія підступно захопила в 1686 р. Київську митрополію, застосовуючи інтриги та підкупи.
– Якщо згадати історію, коли українці вперше озвучили своє прагнення мати Єдину Церкву?
– Відразу як Україна ставала, хоч на короткий час, незалежною у ХХ ст. з’являлися прагнення українського суспільства відродити незалежну Українську Православну Церкву. Тому незалежність Української Церкви від Росії та Московської патріархії є явищами пов’язаними та обумовленими. Адже без незалежної Церкви не може бути повноцінної незалежної держави й, навпаки, незалежність держави є умовною без незалежної Церкви. Так, якби в Україні була створена Єдина Помісна Православна Церква відразу після 1991 р., тоді не було б війни на Донбасі, не було б сепаратизму та конфліктів у нашій державі нині.
“Незалежність, відокремленість України та її Церкви від Росії дасть глибокий потенціал для сильного розвитку власної ідентичності”
– На вашу думку, ті події, які нині відбуваються в Україні, війна на Сході, російські посягання тощо є наслідком роз’єднання храмів в державі?
– Відповідь на це запитання слід шукати тільки у наведених вище процесах. Адже незалежність, відокремленість України та її Церкви від Росії дасть глибокий потенціал для сильного розвитку власної ідентичності, що зумовить подолання корумпованості в суспільстві. Не буде перетягування політичних та ідеологічних інтересів, відбудеться потужний економічний розвиток, оскільки ми зможемо повноцінно увійти в єдиний європейський простір і мати сильну християнську державу.
– Московський патріархат стверджує, що надання автокефалії Українській Православній Церкві може призвести до найбільшого християнського розколу з 1054 року і «православна єдність буде похованою». Чи Ви теж вбачаєте таку небезпеку?
– Це істеричні погрози людей, котрі є безсилими перед ситуацією надання Томосу й створення в Україні Єдиної Православної Церкви. Нічого не буде, ні до якого розколу це не призведе. Вселенський патріарх це прекрасно розуміє, бо його кроки дуже сміливі щодо незалежності Православної Церкви в Україні від Москви. Я б сказав, навпаки, сама Московська патріархія давно розколювала спільноту Помісних Православних Церков; найбільше це проявилося у 2016 році, коли РПЦ не взяла участі у Всеправославному соборі.
“Московська патріархія використовує значні фінанси для відстоювання своїх імперських інтересів”
– Як нині МП намагається впливати на прихожан і зберегти свої позиції в Україні?
– Не секрет, що Московська патріархія використовує значні фінанси для відстоювання своїх імперських інтересів. Нинішній час такий, що російська економіка переживає непрості часи, валютні резерви закінчуються, а без грошей російське православ’я є безсилим, бо давно втратило істинні християнські основи віри. Тому їхній спротив автокефалії Української Православної Церкви є мінімальним, більшість предстоятелів Православних Помісних Церков підтримують надання Томосу Українській Православній Церкві. Це є важливим фактором єдності у православному світі та для всіх православних християн України. Очевидно, що Православну Церкву в Україні, підконтрольну РПЦ, не буде ніхто підтримувати. Особливо після того, як Московська патріархія оголосила про розірвання відносин із Вселенською патріархією. Якщо нас звинувачували у внутрішньому «розколі православ’я», то Москва стала розкольником світового масштабу.
– Що потрібно для внутрішньої церковної єдності?
– Кожен єпископ, священик і мирянин, коли увійде до Єдиної Української Православної Церкви, як неодноразово наголошував патріарх Філарет, збереже своє право керувати наданою єпархією, парафією чи молитися у тій громаді, котру сам обере. Власне, це і буде момент внутрішньої церковної єдності, щоб зберегти мир і спокій серед усіх віруючих.
– Нещодавно повідомлялося, що хакери, пов’язані з Росією, намагалися дискредитувати духовенство Константинопольського патріархату, яке має відношення до питання про надання автокефалії. Як Ви це прокоментуєте?
– Не є новиною, що Московська патріархія використовує різні обвинувачення та неправдиву інформацію щодо дискредитації ієрархів, які мають стосунок до надання автокефалії Українській Православній Церкві. Найпершим об’єктом такого впливу є Вселенський патріарх Варфоломій; у 90-х роках ми були свідками інформаційної війни проти патріарха Філарета. Свідомі люди на подібні витівки не реагують, бо будь-яка неправда зникає сама по собі. А боротися проти наклепів, звинувачень і неправди найкраще тим, що на них не зважати й не реагувати. Справа не від Бога швидко минає. Зараз український народ переживає радість очікування Томосу. Патріарха Варфоломія вважають духовним лідером християнського світу, через це мало кого в Україні цікавить московський бруд.
“Після проголошення Томосу створена Єдина Православна Помісна Українська Церква буде всезагальним українським об’єднанням”
– Відповідно до опитування, 12% українців вважають, що Московський патріархат є підконтрольним Росії. Як зміниться їхнє життя після надання автокефалії?
– Я впевнений і сподіваюся, що після проголошення Томосу створена Єдина Православна Помісна Українська Церква буде всезагальним українським об’єднанням. А тому прихильники Московського патріархату зникнуть якщо не відразу, то поступово. Вони не зможуть залишитися осторонь цього процесу, а бути членами ворожої до України іноземної Церкви, центр керування якою в іншій державі, змусить їх приєднатися до Української Церкви, котра буде перебувати в Євхаристійному спілкуванні з усім християнським православним світом. Можливо, не всі в Україні усвідомлюють важливість Томосу, але після його отримання багато хто захоче стати членами Єдиної Церкви Христової в Україні.
– Відомо, що російські православні священнослужителі пов’язані з політикою. Якою УПЦ Київського Патріархату бачить свою роль у політиці України після надання автокефалії?
– Нам усім добре відома участь російського православного духовенства в політичному житті минулої та сучасної Росії. Але питання потрібно ставити трохи інакше – про якість і мету участі духовенства у житті суспільства. В Україні Церква відокремлена від держави на законодавчому рівні, але священики є громадянами держави, тому вони не уникають суспільних процесів у житті країни. Це можуть бути різні сторони життя Церкви в економіці, в освіті, в національній безпеці (капеланство), в культурі тощо. Не секрет, що багато священиків беруть участь у роботі органів місцевого самоврядування. І це добре, бо свідчить про довіру суспільства до духовенства. Проблема полягає у тому, з якою метою це здійснюється, для чого це потрібно та який зиск від цього Церкві.
– А як ви ставитеся до того, що нині церкву часто, так би мовити, вмішують у політику?
– Церква не повинна займатися політикою, бо це суперечить її природі, але впливати на чистоту праці органів державної влади має. Нести добро й спасіння на землі – це її призначення, тому Єдина Помісна Православна Церква займе вагоме місце у житті держави та її громадян. Політичний аспект діяльності Церкви буде тільки її обмежувати, бо природа Церкви вища за людські справи. Я вірю, що наша майбутня Єдина Українська Православна Церква ніколи не повторить помилок російського імперського православ’я. Ми будемо наслідувати Божу благодать і станемо надійною твердинею національної та культурної єдності України, як це стало можливим у багатьох європейських християнських державах.
Eglė Krištopaitytė,
www.15min.lt
