Зима завершилася, втім цікаві спогади про неї залишилися. Так, цієї зими 17-річна рівнянка Олена Мателешко стала справжньою місцевою знаменитістю. Популярність одинадцятикласниці принесло улюблене хобі – катання містом на запряжених у сани собаках. Дівчина зізнається, вгледівши її на засніжених вулицях, перехожі й собі просять провезти їх на цьому незвичному виді транспорту.
Їздити на собаках Олена почала чотири роки тому. За рік після того, як у їхньому домі з’явилася німецька вівчарка.
– Дорі ми купили тримісячним цуценям. Я одразу ж почала її тренувати, займатися з нею спортом, – розповідає дівчина. – Потім купила нарти (сани для катання на собаках – авт.) і почали з друзями кататися. Спершу їздили тільки по своїй вулиці, потім стали виїжджати в місто. Аби Дорі було легше тягнути повозку, підпрягаю сусідську собаку. Також подруга іноді приходить зі своїм псом.
Олена Мателешко каже, аби придбати нарти, півроку відкладала на них з кишенькових грошей. Коштують вони не дешево – кілька тисяч гривень. Купувати омріяні сани їздили аж до Івано-Франківська.
Дізнавшись, що донька мріє про собачу упряжку, батьки Олени лише підтримали її захоплення. Тішилися, у той час, коли її однолітки витрачали гроші на солодощі та інші підліткові забави, їхня дитина берегла кожну копійку. Нині ж, розповідають, коли Лєна з вівчаркою виходять на вулицю, довкола неї одразу ж збираються школярі чи не з усієї вулиці. Катання тривають аж до пізнього вечора.
– Чи важко управляти собаками в упряжці? – цікавлюся у дівчини.
– По-різному буває. Якщо я катаюся тільки на Дорі, то це досить просто, бо вона натренована і розуміє всі команди, – відповідає. – Проте коли підпрягаю сусідського пса, або собаку подруги, тоді свою вівчарку ставлю наперед, аби вона була ведучою. Іноді запрягаю в нарти двох собак, іноді троє, часом і четверо. Залежить від того, скільки друзів долучаються до катання.
Олена Мателешко розповідає, вони зі своєю вівчаркою є частими учасниками різних конкурсів. Нещодавно планували побувати й на змаганнях по їзді в упряжці. Проте з певних причин не вдалося взяти участі у цьому турнірі. Проте, каже дівчина, неодмінно побувають там у майбутньому.
– На прохання знайомих, у святкові дні виїжджала в центр міста і катала дітей. Оскільки подібного транспорту в Рівному більше немає, охочих проїхатися «з вітерцем» не бракувало, – завершує дівчина.
Марія МАРТИНЮК
