Кіт-велетень з водонепроникною шерстю, який курличе, породи Мейн кун вже впродовж п’яти років є улюбленцем у сімї рівнянки Ірини Бабчук. Такий подарунок жінці зробили на день народження, адже вона давно мріяла про великого кота. Цей — особливої породи, які в Рівному рідкість.
За словами жінки, раніше кошеня цієї породи можна було купити лише в розпліднику, здебільшого, всі такі тварини мали свій родовід. Та й нині коти цієї породи — задоволення не з дешевих і мають свої особливості в побуті, догляді та харчуванні.
Ірина розповідає, Астеріона — саме так назвали улюблеця, взяли ще маленьким кошеням. Нині він вже важить понад 9 кілограм. Взагалі ж, вага чотирилапих цієї породи, може досяги й 12 — 13 кілограм.
– Наш Астер народився 21 березня 2012 року і саме сьогодні святкує день народження. Він одноколірного кремового окрасу. Мама кота – з Нідерландів, а тато – з Австрії. Цікаво, що його мама полідакт, тобто, в неї на лапках не 5 пальчиків, а може бути 6 — 7. Це зумовлено особиливістю породи Мейн кун. Взагалі, це аборигенна американська порода котів, яку ще називають мейнська єнотова, походить від назви штату Мен, – каже жінка.
Особливістю цих котів є те, що вони добре пристосовані до несприятливих погодніх умов. Адже довга шерсть захищає від холоду. Втім, на плечах і ногах шерсть коротша, щоб не заплутувалась у гіллі дерев тощо, пояснює Ірина.
– На хвості у котів є спеціальна залоза, як у качок, завдяки якій шерсть водонепроникна. Ця особливість більше притаманна саме котам, ніж кішкам. Через це дуже часто у котів такий, трохи жирний хвостик. Тому якщо тварина бере участь, наприклад, у виставці, їх обов”язково купають спецзасобами. А через довгу шерсть – вони потребують частого вичісування, – каже жінка.
Якщо ж порівнювати зі звичайними котами, то Мейн куни не вибагливі у їжі і догляді.
– Втім особливості все ж є. Наприклад, для них потрібно купувати великий і закритий туалет, вони люблять гребтися і відчувати себе захищеними. Крім того, обов’язковою є велика миска. Абсолютно всі Мейн куни перш ніж пити, розгрібають воду лапами – це в них інстинкт такий, а тоді лише п’ють. Харчуються або сухим кормом, або ж натуральне харчування, тобто, як у звичайних котів. Багато чотирилапих цієї породи люблять купатися, але не мій Астер, – посміхаючись продожує Ірина. – Також у котів цієї породи дуже тонка сама волосинка – довга і тоненька, відповідно в квартирі збирається, як пух. Тобто, щодня треба пилососити і ця шерсть добряче чіпляється до одягу. Також вони люблять стрибати на підвищення, на високі поверхні. Наприклад, мій кіт любить сидіти на холодильнику. Ще в них лапи цікаві – дуже волохаті такі між пальчиками, це для того, щоб добре по снігу ходити, як снігоступи. Те ж, що коти важать 14-16 кілограм, як зустрічається в інтернеті – це неправда. Здебільшого їх вага в межах 12 кілограм у хлопчиків і 6-8 в середньому — в дівчаток.
Що ж до характеру Мейн кун, то жінка каже, що про цих котів можна писати поеми.
– Це дуже контактні і хороші тварини. Для дітей просто знахідка, адже вони дуже соціальні, ніколи навіть кігтика не випустить, розмовляє постійно з нами. До речі, про голос Мейн кунів теж є багато цікавої інформації. Вони “курличуть”, тобто муркають так голосно і такий звук, що важко описати словами. Щоправда, в нашого кота голос є – зранку так «нявкає», що хочеш-не хочеш встанеш. Мій чоловік жартує, мовляв, неправда, що в цих котів приємний голос. Шкоди у квартирі він за ці роки ніякої не зробив, тобто кігті він точить тільки у визначеному місці. А ще якщо його налякти, то він дуже смішно підстрибує на одному місці у висоту, – додає Ірина.
Також зазначає, що порода Мейн кун не дешева.
– Зараз, які точно ціни на кошенят цієї породи не знаю, але не менше 600 доларів. Усе залежить від мети купівлі — чи це для душі, чи для виставок, чи для розведення. Не знаю точно, як зараз, але раніше розплідників було мало в Україні і купити без родоводу таких котів було практично не можливо, – каже жінка.
Нині в Ірини вдома живе два коти Мейн кут Астеріон і звичайна кішка Тося.
– Астер трохи ревнує мене до кицьки. Як тільки Тося прийде, він вже тут як тут, відганяє її. До речі, Тося старша за нього, а в котячому «прайді», хто молодший, той і сильніший, той і вожак. Тобто Астер – домінує. Зживаються прекрасно, інколи сваряться, точніше, Астер ревнує до Тосі, старається не пускати її до мене на руки. Але коли ми йдемо з дому, то разом сплять, ввечері люблять гратися. Єдине Астер ще дуже любить свою їжу з’їсти і в Тосі з тарілки, – зазначає Ірина.
Довідка:
Мейн-кун – аборигенна порода кішок Сполучених Штатів Америки. Спочатку мейн-кунами називали тільки кішок, забарвлення чорний таббі. Через забарвлення шерсті, потужного складання і величезного хвоста ці кішки зовні нагадували єнотів (звідси і назва породи – буквально “Менська єнот”.
“Maine” – назва штату Мен, “coon” – друга частина слова “raccoon”, тобто “єнот”). Кішки породи мейн-кун відрізняються доброзичливим характером і особливо великим розміром. Серед домашніх кішок це велика порода: самці можуть мати масу 15 кілограмів, самки до 8 кілограмів. Хоча у мейн-кунів напівдовга шерсть, кішки цієї породи не вимагають частого розчісування, як, наприклад, перси.
Першим мейн-куном вважається кіт по кличці Капітан-Дженкс-з-морський-кавалерії. Він був показаний на виставках в Бостоні і Нью-Йорку в 1861 році і поклав початок ранньої популярності породи, але на рубежі XIX-ХХ століть мейн-кунів випередили більш пухнасті перси. Мейн-куну, як породі вдалося вижити тільки завдяки тому, що фермери віддавали належне його розмірами і чудовим мисливським якостям. На острові Мен (Великобританія) в 1993 р була випущена монета, присвячена породі мейн-кун. Монети номіналом в 1 крону (25 пенсів) були виготовлені з мідно-нікелевого сплаву, срібла і золота
