У квітні 2002 року троє терористів напали на банк в німецькому містечку Уельцен. Застосовуючи зброю, зловмисники викрали 300 тисяч євро та взяли в заручники двох працівниць установи. Аби затримати бандитів, оголосили міжнародне перехоплення. Знешкодити терористів вдалося у Рівному.
Затримати злочинців допомогла 18-річна працівниця кафе Тамара Максимова із села Великого житина Рівненського району. Про події 15-річної давнини – читайте далі.
Троє невідомих в Уельцені взяли у заручниці двох працівниць банку
Ввечері 2 квітня 2002 року у німецькому містечку Уельцен троє невідомих взяли в заручниці двох працівниць банку. Погрожуючи вбити одну із жінок, змусили керуючого філією віддати усю готівку.
Згодом наказали поліцейським скласти зброю і дозволити втекти з місця злочину. Аби спіймати викрадачів, було прийнято рішення розпочати широкомасштабну операцію по їх затриманню. Намагаючись втекти від погоні, злочинці рушили до німецько-польського кордону. На автозаправній станції у Польщі одній із заручниць вдалося втекти.
Не очікуючи такого повороту подій, викрадачі вирушили в бік України. Близько 9 години ранку 3 квітня інформація про це надійшла в тодішнє МВС України. В терміновому порядку зібрали штаб операції, до складу якого увійшли українські, німецькі та польські правоохоронці. Одразу в кількох областях країни ввели план «Заручник». Тим часом від німецьких поліцейських прийшла інформація про нападників. Усі троє зловмисників були вихідцями зі СРСР, які мешкали в Німеччині.
Коли викрадачі в’їхали на територію України, на луцькій об’їзній дорозі їхню машину вдалося зупинити. Хлопець за кермом повідомив, що вони їдуть у Ялту та запропонував міліціонерам 50 тисяч євро, аби їх «загубили» з поля зору. Зловмисники погодилися взяти мобільний телефон, що стало неабияким успіхом. Згодом терористи висунули умову вказати заправку, на території якої є кафе, а в меню – кава та бутерброди.
Коли ж нападники прибули на вказане місце на околиці Рівного, тодішній начальник УМВС України у Рівненській області Анатолій Француз особисто пішов із ними на переговори. Викрадачі «здалися». Згодом один зі злочинців сказав: «Він був не такий, як всі, схожий на батька. Ми йому повірили».
Усім трьом затриманим забезпечили екстрадицію у Німеччину. Суд міста Люнебург засудив ватажка банди до 8 років та 3 місяців ув’язнення, а двох інших учасників -позбавив волі на 6 років та 9 місяців.
Ті 3 місяці, які нападники провели у рівненському ізоляторі тимчасового тримання, були зараховані судом кожному злочинцю як 6.
«З автомобіля на мене націлили дуло автомата»
У самому епіцентрі цих подій опинилися й Тамара Максимова. І хоча минуло вже 15 років, жінка й досі пригадує той день зі страхом.
– Я працювала кухарем в одному з кафе на околиці міста, мені було лише 18 років. Того дня, пригадую, відвідувачів у нас не було, всі трохи нудьгували. Близько обіду до приміщення ввірвався невідомий чоловік і, вигнавши увесь персонал із закладу, наказав мені зробити кави, бутербродів і винести все на подвір’я, – розповідає Тамара Максимова. – Я саме йшла закривати вхідні двері й, не розуміючи, що відбувається, взялася виконувати команду. Телевізора у нас на роботі не було, тож про події, за розвитком яких слідкував увесь світ, нічого не знала. Без зайвих рухів, не показуючи хвилювання виконувала усі накази, спокійно понесла злочинцям їжу. Коли ж відкрилися двері автомобіля і звідти на мене націлили дуло автомата – заніміла. Не відчуваючи землі під ногами, поставила тацю на заднє вікно, як сказали злочинці. У цей момент до мене підбіг перший заступник начальника міліції Олександр Кміта й почав говорити з бандитами. Я лише встигла побачити, що, окрім трьох чоловіків, у салоні сиділа дівчина й панічно трусилася. Продовжувати переговори викрадачі та міліціонери зайшли в кафе. Говорити з ними став тодішній начальник УМВС у Рівненській області Анатолій Француз. Пам’ятаю, мене попросили принести коньяк та шоколадку. Кави з бутербродами, до речі, зловмисники не чіпали, боялися, мабуть, що туди щось підсипали. Після переговорів із начальником міліції, терористи «здалися». Та, власне, й іншого виходу в них не було – все довкола оточили правоохоронці. Щойно всі роз’їхалися, я стала прибирати посуд зі столу. Від пережитого шоку тремтіла так, що роздавила в руці склянку. Помітивши це, керівник кафе відправив мене додому відпочивати. В маршрутці їхала, наче зомбі. Заходжу в хату, а брат дивився новини, де саме розповідають про те, як офіціантка (журналісти переплутали мою посаду) допомогла затримати міжнародних злочинців. Тремтячим голосом повторювала, що то про мене розказують. Мама швиденько стала відпоювати мене заспокійливим, приводити до тями.
Вже наступного ранку Анатолій Француз запросив дівчину до себе на прийом і запропонував іти навчатися на юридичний, аби в подальшому поповнити ряди правоохоронців. Тамара Максимова пообіцяла подумати, проте рідні наполягли, що це хороший шанс і ним треба скористатися. Одразу ж після навчання героїню кримінальної історії працевлаштували в управління карного розшуку. Тамара Максимова й досі працює вже в оновленій поліції.
– Іноді, як згадаю той злощасний день – мороз іде по шкірі. Працівники кафе ховаються у траві в полі, скрізь снайпери та міліція, камери, журналісти і я в середині того пекла. Це вже згодом прийшло усвідомлення, що історія могла закінчитися зовсім по-іншому. Хоча після цього випадку в кафе навіть відвідувачів побільшало, усім же було цікаво, що тут насправді відбувалося, – посміхаючись, розмірковує правоохоронниця.
Марія МАРТИНЮК
