Нині Петро Велінець здоровий, красивий та мускулистий чоловік, котрий вчить дітей-інвалідів мистецтву бойового гопака, керівник школи бойового мистецтва «Джура». У рідному містечку він став справжнім героєм, на якого рівняються підлітки. Проте був час, коли мало хто вірив, що Петро взагалі виживе.
Семирічним хлопчиком Петро Велінець потрапив у страшну аварію – переламав усі ребра, що спричинило розрив селезінки, легенів та печінки. Були також переломи рук із зміщенням кісток та відкрита черепно-мозкова травма зі защемленням речовини головного мозку. Довгий час Петро провів у комі. Лікарі, які оперували малого, сказали батькам, якщо за три дні він не проснеться, то вже й не житиме. Натомість у ці дні стався інший інцидент, завдяки якому хлопчина прийшов до тями – у нього випорожнився кишківник. Відтоді для Петра почалося друге життя.
– Досі не пам’ятаю того, що було зі мною до аварії, – розповідає Петро Велінець. – Півроку після трагедія я провів у ліжку, не міг навіть поворухнутися. Цілими днями дивився на плакати зі зображеннями Джекі Чана та Брюса Лі, якими захоплювався старший брат. Твердо вирішив, що обов’язково стану на ноги, і що з мене так само братимуть приклад, як і з моїх кумирів. Якось, коли всі пішли з дому, почав пробувати вставати, але постійно падав.
Одного вечора Петрова сестра чепурилася біля дзеркала і хлопець спитав, що вона робить. Дівчина відповіла, аби він встав і подивився. Обурений такими словами, він піднявся із ліжка, зробив декілька кроків і впав на здивовану сестру. Через деякий час він уже хвалився сусідам, що вміє ходити.
Ставши на ноги, Петро почав активно займатися спортом, нарощувати м’язи. Читав багато літератури на цю тему. До школи бойового гопака потрапив у 2005 році під час навчання в університеті. Тоді це мистецтво тільки-но набувало популярності. Зі своїм фізичними даними хлопець швидко опанував його, захистив звання інструктора. Коли повернувся ж у Дубровицю, започаткував там свою секцію із цього виду спорту.
– Спершу проводив заняття лише зі здоровими дітьми просто на вулиці. Якось подивитися на нас прийшов хлопчик, у якого була вроджена вада шийки стегнових кісток, він не міг нормально ступати. Я дав йому кий і почав вчити техніці рукопашного бою. Добре усвідомлював, що беру на себе велику відповідальність, але опирався на досвід власного одужання, тож переконав батьків дитини дозволити заняття. Нині цьому хлопчику зняли статус інвалідності, як і багатьом іншим дітям, які займаються зі мною, – каже Петро.
Тренування у цій школі для діток із особливими потребами безкоштовні. Тут займаються вихованці віком від шести до сорока років. Окрім гопака, у школі грають у настільний теніс, більярд, дартс, займаються армспортом, пауерліфтингом… Заняття проходять тричі на тиждень. Тренуватися можуть не лише інваліди із порушеннями опорно-рухового апарату, але і з вадами слуху, зору та нирок.
У школі працює три зали: для тенісу та більярду, тренажерна зала та зала для бойового гопака. Майже всі тренажери Петро Велінець робить самостійно. На інше обладнання дали гроші місцеві підприємці. Петро, як і хотів у дитинстві, став справжнім прикладом для своїх учнів. Дивлячись на нього, вони точно знають, що ситуацію можна змінити, якщо прикласти до цього максимум зусиль.
Марія МАРТИНЮК
