У польському місті Александрові-Куявському вшанували пам’ять січових стрільців УНР. Уже двадцять п’ять років біля Козацької могили в першу суботу червня зустрічаються представники польського парламенту, місцевого й воєводського самоврядування, громадськість, духовенство, представники української громади з сусідніх воєводств. А цьогоріч вперше участь в урочистостях біля Козацької могили взяли представники регіональних медіа зі всіх областей України, в тому числі й із Рівненщини.
Головний організатор заходу бургомістр Анджей Цесля наголосив, що віддаючи честь українським воїнам, варто пишатися, що саме на цій землі зародилася ідея польсько-українського примирення.
– Ще за рік до підписання Міжнародного польсько-українського договору про опіку над місцями військових поховань, у червні 1993 року тут вперше відбулися поминальні богослужіння, – додав він.
До слова, козацька могила в Александрові-Куявському – місце, де поховано бійців Дієвої Армії УНР, які разом із польськими солдатами в 1920 році воювали проти більшовицької армії С. Будьонного.
Учасник заходу, голова Ольштинського відділу «Об’єднання українців у Польщі» Степан Мігус розповів, що нині це єдине місце в Польщі, де, завдяки позиції місцевої влади, так толерантно дбають про пам’ять, нагадують громадськості про спільні героїчні дії польських та українських воїнів.
Козацьку могилу українська громада Польщі вважає святим місцем. Після укладення Ризького мирного договору (1921 р.) маршала Юзефа Пілсудського з більшовиками, 50-тисячну армію УНР було інтерновано на території Польщі. Січові стрільці потрапили до десятка таборів інтернування. В одному з них, в Александрові-Куявському (нині КуявськоПоморське воєводство), майже рік перебувало понад 3,5 тисячі стрільців 4-ї та 6-ї Дивізій Армії УНР. Воїнів, які тут померли, поховано на виділеному графом Едвардом Мицельським-Трояновським клаптику землі. Колеги загиблих солдат, яких потім було переведено в табір в Щипйорно, насипали тут курган і увінчали його козацьким хрестом.
Відтоді Український військовий цвинтар став місцем релігійних і патріотичних урочистостей українських емігрантів між двома світовими війнами.
Після 1945 року, коли українські об’єднання Помор’я і Куявії були розпорошені, про цвинтар забули. Час зрівняв могили з землею. Ініціаторами відновлення сакрального місця в 1991 році виступили історик Еміліан Вішка і полковник Шимон Сметана. У червні 1993 року тут вперше відбулися поминальні богослужіння.
Заступник маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства Мирон Сич подякував бургомістру міста Александрово-Куявське Анджею Цеслі, представникам місцевої влади, жителям міста, священнослужителям за опіку над могилами українських воїнів. Адже спільне вшановування місць поховань героїв двох сусідніх держав найкраще сприяє польсько-українському примиренню й партнерській дружбі.
Тетяна БАКОЦЬКА
