6-7 листопада у 1941 році на Рівненщині відбулася одна з найстрашніших трагедій – масова страта євреїв в урочищі Сосонки неподалік Рівного. За різними джерелами, в ті дні в урочищі Сосонки під Рівне було знищено від 17,5 до 21 тисячі євреїв.
На той час в обласному центрі та п’яти повітах краю мешкало понад 93 тисячі євреїв. Це майже 10% від всіх мешканців області. У самому ж Рівному майже половина жителів – це були євреї.
Так, 5 листопада 1941 року у Рівному були розклеєні накази про те, що особи єврейської національності, які не мають спеціального посвідчення з місця роботи, разом з родинами зобов’язані з’явитися наступного дня о 6-ій ранку до площі на Грабнику.
Очевидці згадують, що людям дозволялося взяти з собою харчів на три дні, речі першої необхідності, тому більшість з них не думала, що йдуть на смерть, а надіялися, що їх відправляють до табору. Йшов мокрий сніг, віяв пронизливий вітер, але скрізь негоду тисячі людей йшли з усіх кінців міста до площі.
Нікого, окрім євреїв, на вулицях не було, оскільки наказом гебітскомісара в місті був оголошений надзвичайний стан, було заборонено з’являтися на вулицях людям неєврейської національності.
Ось як згадувала події того рівнянка Кусман Соломона Гешелевна: «Ранок 6-го листопада був похмурим. Під мокрим снігопадом почали збиратися люди. Старих, калік і дітей родичі вели попід руки. Матері на руках несли немовлят. З лікарень і клінік на ношах везли важкохворих. Сюди привели навіть жінку, яка народила в цю ніч дитину.
Тисячі людей зібралися на площі. О десятій годині ранку площа була оточена німецькою жандармерією. Всім присутнім було наказано залишити свої речі. Центральними вулицями нескінченим потоком ішли матері й батьки, діти й старі. У натовпі йшов відомий хірург Коган. Він ішов у білому халаті. Фашистські іроди забрали його безпосередньо з операційної. Він був не один, поруч з ним ішли лікарі Натензон, Песле, Орловська і багато інших».
Коли люди дісталися Сосонок, їх партіями почали виводити із натовпу й підводити до викопаних ям. Там людей примушували роздягатись і вже голими йти по колодах, які були перекинуті через яму. Коли партія людей йшла по колоді, лунала черга з кулемета, і люди падали прямо в яму.
Практикували і інші способи вбивства – людей примушували підходити до ям і стріляли їм в потилицю, інших ставили на коліна і вбивали, або примушували бігти, а тоді стріляли.
Деякі намагалися тікати, але це було неможливо, суцільний ланцюг охоронців оточував цю місцевість. Коли втікати намагалися цілими групами – німці кидали гранати. У місті й далеко за його околицями два дні було чути розпачливі крики приречених на смерть.
Після проведення цієї страшної акції, в Рівному залишилося понад 5 тисяч євреїв. Але їх доля також була вирішена.
Всіх євреїв, згідно з розпорядженням гебітскомісара від 30 січня 1942 року, було переселено в гетто – частина території населеного пункту, виділена для примусового утримання осіб єврейської національності, з метою їх ізоляції та подальшого знищення.
У розпорядженні зазначалося: «Після 15 лютого 1942 року проживання євреїв поза гетто заборонено». Для гетто виділили район в західній частині міста між сучасними вулицями Соборна та Пересопницька.
В Державному архіві Рівненської області було виявлено документ, в якому зазначена точна кількість людей в гетто станом на 8 травня 1942 року – 5200 осіб, з них старших 14 років – 3 тисячі.
Гетто проіснувало не довго. Про страхітливу криваву акцію з його ліквідації засвідчив німецький інженер Г. Граббе, який в 1942 р. був директором українського філіалу однієї німецької будівельної фірми в Здолбунові.
Він згадував: «13 липня близько 22 години українські поліцаї під керівництвом есесівців оточили Рівненське гетто, встановили навколо нього прожектори. Розділившись на невеликі групи, поліцейські та есесівці вривались в будинки, ударами прикладів вибивали двері, якщо їх не відкривали достатньо швидко, чи кидали у вікна гранати… Лунали крики жінок, що кликали дітей, і крики дітей, що загубили батьків, але це мало хвилювало есесівців, які били нещасних і гнали їх бігом у бік вокзалу, де чекав товарний поїзд. Людей заштовхували у вагони. Над усім цим стояв несамовитий плач, плач жінок і дітей, чулись звуки ударів і пострілів».
Їх привезли двома ешелонами і погнали на місце страти, яке знаходилося неподалік Костополя. Це дивовижно красиве місце серед розкішного лісу і тільки пам’ятник тим безвинним жертвам – свідчення трагедії, яка тут сталася.
Так було знищено не тільки Рівненське гетто, такої ж долі зазнали і гетто у Березно, Висоцьку, Вербі, Деражно, Дубно, Здолбунові, Корці, Костополі, Млинові, Острозі, Сарнах тощо.
Всього в Рівненській області в 1941- 1942 роках було вбито понад 107 тисяч євреїв.
