Після трагічної загибелі чоловіка художниця із села Колоденка, що біля Рівного, Антоніна Шафранська сама піднімала на ноги двох дітей. Родичі покійного відсудили у них півхати. Тож, аби заробити копійку, жінка багато працювала на замовлення. Намалювала на продаж не одну ікону. Та коли написала образ «Достойно є», зображена на ньому Божа Матір заплакала. Певно, не хотіла покидати оселю Шафранських.
Антоніна Борисівна родом із села Осьмиговичі Турійського району Волині.
– Ми із сестрою-близнючкою народилися семимісячними. Я важила всього 1200 грамів. На жаль, сестра померла під час пологів, а я три дні пролежала в кювезі, – розповідає Шафранська. – Батьки були звичайними селянами. Тато вмів робити ляльки з трави, а мама ткала. Дорослішаючи, я почала робити ляльки-мотанки. А от малювати люблю ще зі школи. Якось навіть з уроку вигнали, бо портрет Тараса Шевченка намалювала.
Закінчивши школу, Антоніна Шафранська вивчилася у Ковелі на художника-різьбяра. Зі студентською групою практикувалася на сувенірних цехах у різних містах України. А от на роботу дівчину направили до Рівного. Тут і познайомилася з чоловіком Віктором.
– Він теж був художником. Ми любили зранку зустрічатися на кухні і за кавою розповідати про творчі плани, хвалитися намальованими картинами. Щоправда, ніколи не втручалися в роботу один одного, бо одразу починали сваритися. Вітя був моєю підтримкою та опорою, – пригадує жінка. – В Україні на мистецтві особливо не заробиш, тож ми з чоловіком іноді малювали за кордон. Віктор їздив до Польщі розмальовувати костели. А коли він загинув у аварії, в один момент перевернувся світ…
Ще не встигла родина оговтатися після страшної трагедії, як спіткало нове потрясіння: рідний брат покійного Віктора Шафранського подав до суду. Чоловік претендував на половину будинку.
– Позов він виграв, а відібрану частину дому продав, – зітхає художниця. – Довелося змиритися. Думки були зайняті тим, як вчитиму дітей, чи зумію сама забезпечити їм гідне майбутнє?
Аби донька Олена та син Олександр ні в чому не мали потреби, Антоніна Борисівна бралася за будь-які замовлення. Малювала портрети, пейзажі, розписувала церкви, писала ікони… Бувало, що до праці ставала о сьомій ранку, а відпочивати йшла близько опівночі. Скільки робіт продала, жінка вже й не береться злічити. Ще, мабуть, з півсотні картин та ікон зберігає вдома. Проте з особливою шаною родина ставиться до ікони Божої Матері з Ісусиком на руках «Достойно є».
– Цей образ писала на замовлення для однієї заможної жінки, яка мала кілька магазинів із секонд-хендом. Ціну за роботу назвала мізерну, щоб лише матеріали окупилися. Проте їй і ця сума видалася завеликою. Довго крутила носом, та зрештою відмовилася купляти й кинула ікону на гору лахміття, ніби непотріб. У мене серце стиснулося, клубок підступив до горла, але змовчала, – пригадує Антоніна Шафранська. – Забрала образ додому і залишила на ніч у кімнаті. Коли зайшла туди зранку, мороз пішов по шкірі: Божа Матір та маленький Ісус плакали! Мабуть, ікона відчула недобру енергетику тієї жінки, і не хотіла йти з мого дому. Тоді пообіцяла, що як би скрутно не було, ніколи її не продам! Якщо придивитися, то сліди від сліз видно ще й досі.
Марія МАРТИНЮК
