Невеличке село Довгалівка Радивилівського району на Рівненщині місцеві жителі називають українським Турово. Як і в сусідній Білорусі, на території сільської школи з-під землі росте кам’яний хрест. Люди розповідають, святиня має чудотворну силу.
Цей камінь, що має форму хреста, росте у селі понад сто п’ятдесят років, розповідає місцева жителька Софія Бондарчук. У далекому 1860 році її прадід Антон разом із дружиною орали поле й на межі наткнулися на камінь. Аби сторонній предмет не заважав польовим роботам, вирішили його викопати. Коли дружина йшла із лопатою на оранку, люди наздогнали її на півдорозі та повідомили страшну новину – у тазику з водою втопилася їхня з Антоном дитина.
– Одразу після похорону прабабі наснився сон, що у них на городі росте велика святиня, яку не можна чіпати, – переповідає сімейну історію пані Софія. – Незадовго після цього у прадіда загнилося кілька ребер, шансів на одужання майже не було. Проте якось селом проходила монахиня і сказала йому: «Антоне, накрий того хреста, що росте на твоєму полі, аби сніг та дощ не мочили його. Тоді недуга тебе залишить».
Важкою працею Антон Бондарчук заробляв ліс у пана, аби збудувати над хрестом капличку. Коли ж матеріали були готові, місцевий священик за її спорудження назвав суму, що дорівнювала вартості трьох корів. У селянина таких грошей, звісно, не було, тож пішов він у Київ на прийом до протоієрея Іоанна Кронштадтського (згодом православна церква канонізувала його святим – авт.). Ієрарх сказав Антону Бондарчуку, що допоки він повернеться додому, в селі правитиме новий батюшка і капличку над хрестом він таки збудує. Так, власне, і сталося. Двічі на рік, на Юріїв день та Чесного Хреста, у новозбудованій дерев’яній капличці служили відправи.
Як і провіщала невідома жінка, хвороба дійсно покинула Антон. Після того випадку селянин прожив ще 55 років. За його заповітом, нащадки поховали чоловіка поруч зі святинею.
Коли ж грянула Перша світова війна, каплиця зруйнували, поруч зробили братську могилу.
– Хрест простояв під відкритим небом аж до початку 90-х років, – продовжує Софія Бондарчук. – Тоді моїй сестрі Галині наснився сон, що вона повинна відновити розібрану капличку. Вона розповідала, що ніби якийсь голос їй це постійно повторював. Так 1997 року на свято Чесного Хреста ми знову освятили каплицю, а заодно і відправили панахиду за спочин душ похованих поруч солдат. З часом на будівлі поіржавів дах, ми стали думати як би його замінити. Коли одному чоловіку із села Радихівщина, в якого був незрячий син, наснився сон, що він повинен перекрити капличку. Щойно він закінчив роботи, його дитина стала бачити.
Ще кілька цікавих випадків зцілення розповідають й інші селяни. Пригадують, як після молитви біля місцевої святині дівчинка із сусіднього села позбулася цукрового діабету, заговорив 5-річний хлопчик, який до цього жодного слова не промовив. Просять тут і майбутніх нащадків, і швидкого заміжжя. Тим, хто щиро вірить у Бога та силу молитви, кажуть довгалівці, хрест обов’язково допомагає.
– Кілька років тому долівку каплички ми облицювали плиткою, проте минулого літа її довелося замінити, адже тріщини утворилися такі, що палець пролазив, – додає директор місцевої школи Віра Тарнавська. – Це, як на мене, є найкращим доказом того, що хрест дійсно росте. Зазвичай двері каплички ми тримаємо зачиненими, аби дітлахи шкоди не наробили. Проте на прохання людей відмикаємо її у будь-який час.
