Туманні перспективи житлових довгобудів «Рівненської брами» й «Золотої підкови», що не так із генеральним планом міста та чому слід розраховувати лише на власну уважність при покупці житла? Ці та інші питання підняли у розмові з секретарем Рівненської міськради Сергієм Паладійчуком.
Він відповідає за координацію роботи депутатського корпусу, а при відсутності міського голови – виконує обов’язки керівника. Отож його бачення будівельної галузі в Рівному він розповів в інтерв’ю онлайн-порталу ГО «PRO Житло».
– Ваш прогноз як розвиватиметься Рівне найближчі 5, 10 років, куди ми йдемо, які глобальні завдання стоять перед містом?
– Місто Рівне має дуже багато сильних сторін, що може зробити нас регіональним лідером. Чому? Бо поруч проходять 4 транспорті коридори – 1 повітряний, 1 залізничний і 2 автомобільних, при чому з’єднують вони фактичну Європу і Азію. Такі переваги нас виділяють суттєво, в цьому питанні ми чітко конкуруємо зі Львовом. Тому моя особисто амбіція, щоб Рівне стало містом номер 2 після Львову по розвитку, по потенціалу і рівню життя.
– А найближчі 3-5 років місто має розвиватись в напрямку покращення інфраструктури, існуючих умов проживання, тобто базові речі, що визначають комфорт для місцевих людей. За рахунок чого?
– Перш за все, за рахунок побудови нового якісного житла, навколо цього житла хорошої логістики для відпочинку, шопінгу, роботи тощо.
– Загалом із якими проханнями до міської влади звертаються забудовники?
– Три речі, які забудовники хочуть від міста. Перше, – це не заважати, не створювати їм перешкод, якби смішно це не звучало. Друге, – це інфраструктура та мережі. Багато мереж вони самі будують, але й багато що треба врізати в існуючі міські, або місто має йти назустріч. Починаючи від водопроводу і каналізації й завершуючи дорогами. Десь місто йде назустріч, а десь ні, бо не завжди є можливість, хоча ми у всіх випадках стараємось. Є багато запитів на нові маршрути, або облаштувати нову зупинку. А третє, – це щоб влада виступила як фільтр до недобросовісних забудовників, адже є бажаючі й з інших міст, наприклад, Львів чи Хмельницький, які не такі надійні як місцеві.
Звісно, вільний ринок і ми не можемо нікому заборонити, але ми маємо проявити пильну увагу, щоб цей забудовник мав документи в порядку, виконував всі нормативи до регіональних мереж. Бо, умовно кажучи, якщо забудовник місцевий, чи це «Група Смарт», чи «Реноме», чи «Стоград», то вони поруч, на виду, в них тут родичі, діти – безумовно, що ці компанії думають наперед. Вони не тільки ставлять за мету заробити гроші, а й мають велику соціальну функцію. А от забудовники з інших міст, можна припустити, вони мають меншу мотивацію працювати як соціальний підприємець. А ми, як місцева влада, єдине, що можемо, це виступити арбітром, аби все було чітко з законом.
– Яка ситуація з сумнозвісними довгобудами, наприклад, «Рівненська Брама», «Золота підкова» тощо. Адже люди приходять до вас і вам треба щось відповісти?
– Рівне на фоні інших міст України виглядає ще досить неконфліктним. Фактично проблемні будинки цих два. «Золоту підкову» з великими потугами вдалось розрулити. Звісно, це ще не той об’єкт яким можна пишатись, але, як мінімум, великої проблеми вже нема. Ті люди, які «попали на гроші» вже отримали квартири, лише кілька покупців, які хочуть не квартири, а повернення грошей. Це вже нереально, бо будинок кілька разів переходив від одних власників до інших і вже дуже тяжко знайти кінцевого бенефіціара.
Щодо «Рівненської брами» ситуація не дуже весела, робимо все, щоб її вирішити. Починали все там хмельницькі інвестори і зараз хмельницькі, але вже інші люди, продовжують це будівництво.
Як там взагалі виникла проблема? Найперше, що будівництво було організовано як житловий кооператив. Житловий кооператив – це об’єднання громадян, які мають мати елементи самоврядування. І коли там почались проблеми і стали з’ясовувати кому виставляти претензії, то виявилось, що це кооператив – вони самі між собою об’єднались. Людина, яка це допустила, мала кошти покупців правильно використовувати. А кошти ці використовувались не правильно, тож претензії можна висловити тільки до того чоловіка, хоча людям від того не легше, бо гроші не зрозуміло де.
Це одна з відповідей для пересічного рівнянина де купувати квартиру. Якщо ви хочете придбати житло, то кооператив – це не сама захищена форма вкладення коштів, особливо коли на стадії фундаменту чи стін. Бо коли ти стаєш членом кооперативу ти ще й стаєш членом команди і приймаєш всі ризики, а тому проблеми також на твоїй відповідальності.
– Якщо ви все ж знаєте про ситуацію з будівництвом, вважаєте її підозрілою, чи можете попередити людей, щоб не втрапили в погану історію?
– Давайте я спробую сформулювати 5 дієвих порад як перестрахувати себе від невдалої покупки квартири. Перше, щоб я радив – поцікавитись хто є забудовником того будинку, яка в нього репутація. Друге – яка форма будівництва. Чи це інвестор, який будує, а потім продає, чи це кооператив, чи яка інша форма. Третє – якщо є будівництво – під ним має бути окреслена земельна ділянка з відповідним кадастровим номером. Якщо він є – значить проблем з землею там не буде. Четверте – з’ясувати яке призначення будівництва. В центрах продажу треба питати менеджерів, щоб показали документ дозволу на будівництво. Якщо там зазначено, що, наприклад, під комерцію, то звісно уже насторожує як вони збираються реалізовувати житлові квартири. І п’яте – якщо вже прийнято рішення, то внести гроші через банк офіційно з платіжками, квитанціями. Не робити це в центрах продажу, тому що проблеми, які виникали потім в багатьох людей, пов’язані з тим, що вони віддавали гроші готівкою під якісь умовні чеки чи розписки, які не дуже законні виявились. Таких прикладів багато в «Рівненській Брамі», коли пайовики тепер намагаються довести, що вони ті гроші взагалі віддали. І звісно є два варіанти – купляти квартири коли будинок готовий, це дорожче, але надійно. Або платити на стадії фундаменту чи стін – дешевше, але ризики берете на себе.
– Чимало проблем виникає через відсутність актуального генерального плану міста. Що з цим документом не так?
– Генеральний план Рівного існує, але правда в тому, що він давно не оновлювався. За законодавством він має раз у 5 років оновлюватись. Ми робили певні корективи у 2008 році і вже, безумовно, час його осучаснити давно пройшов. Три ключові затримки цьому: повинен бути головний архітектор, який матиме повне розуміння розвитку міста і потім зможе це правильно викласти, щоб коригування плану було реальне. Бо те коригування, що пропонували депутатам кілька років тому, було формальним, воно б не принесло користі місту. Тому перша причина це відсутність кадрового ядра, штабу спеціалістів, який б цей генеральний план довів до завершення. Власне самим забудовникам було б важливо розуміти де місто готове мережі розвивати, де місто готове розвивати житлове будівництво, де місто хоче бачити комерційне будівництво, робити логістичні площадки. Друга причина, яка поки що гальмує прийняття генплану – це його дороговизна. Щоб перезатвердити генеральний план потрібно 3-5 млн.грн, а враховуючи, що немає людини-локомотива, то і виділяти їх поки не доречно. Я думаю, що на 2020 рік ми все ж будемо гроші в повному об’ємі на генплан передбачати.
– Якщо так довго немає генерального плану, це отже комусь вигідно?
– Я не знаю напряму, але коли немає чітких правил, це підвищує вплив окремих особистостей. Через те поки не має чітких прагнень це змінити.
– Які б 3 головні проблеми міста ви виокремили?
– Відсутність головного архітектора і відсутність якісного штабу експертів, щодо розвитку міста генплану. Друга, в тому числі, ситуація з озером Басів Кут і річкою Устя. Третє – транспортне забезпечення, необхідно радикально змінювати.
– Якби у вас була чарівна паличка, яка все одразу може зробити можливим, які перших 3 рішення щодо благоустрою міста ви б прийняли?
– Я б побудував великий хороший аквапарк чи інший комплекс для розваг батьків з дітьми. Я б зробив «Міленіум Плаза» в центрі міста, що б відповідало одразу на кілька питань – і по відпочинку, музею, художнім галереям й іншим мистецьким принадам. Разом забрати автотранспорт в підземний паркінг. І останнє – стимулювати побудувати великий логістичний центр, який би з’єднував рівненське литовище, здолбунівський залізничний вузол і траси Київ-Чоп та північну об’їзну, що дало б змогу отримати інвестиції.
