Як це, жити танцем? Отримувати насолоду від кожного руху, який підносить тебе вверх, і який інколи змушує падати. «Танець – це життя», – в один голос кажуть танцівники. Такої ж думки і молода танцівниця-хореограф із Рівного, яка вже 16 років танцює і не збирається полишати це мистецтво. Надії Панчук – лише 20, і вона працює хореографом зразкового ансамблю сучасного танцю «Етика», де вона вчить мистецтву танцю більше 100 діток. Надія також є володаркою титулу «1-віце-королева РДГУ-2019», а нині талановита дівчина бере участь у конкурсі краси і талантів «Перлина Рівного-2019». Кореспондент видання «КРАПКА» поспілкувалася із юною танцівницею та дізналася декілька її секретів любові до сучасного танцю.
– Як ти вирішила пов’язати своє життя із танцями?
– Коли мені було чотири, мама записала мене на танці. Мені сподобалося танцювати, ходити на заняття. Коли постало питання у виборі професії, я довго не думаючи, обрала хореографію. Мій вибір радо підтримали батьки. Нині я є студенткою 4-го курсу спеціальності «хореографія» в РДГУ та одночасно є викладачем та постановником номерів у зразковому ансамблі сучасного танцю «Етика». Вдячна своєму керівнику – Руслані Степанівні Мартинюк, за те що повірила в мене і дала можливість вчити діток мистецтву танцю.
– Чому ти обрала саме сучасні танці?
– Тут є багато можливостей для творчості і немає рамок. Наприклад, можна зробити певний танцювальний мікс. Сучасний танець – необмежений та вільний. Звісно, що є певні правила та принципи, за якими ти працюєш.
– Якщо не танець, то на яку професію впав би твій вибір?
– Ні про що, окрім того, щоб займатися танцями, не думала. Мені подобається співпраця з людьми. Напевно, мені ще близька професія психолога. У психології, як і в танці, ти можеш побачити людину різною. Це мене і манить. Також вже починаю задумуватися про модельну кар’єру, адже вже маю досвід участі в конкурсі краси (сміється – авт.). І вже незабаром мене чекає наступний вихід на сцену знову в ролі учасниці конкурсу краси і талантів «Перлина Рівного-2019».
– Чи складна професія хореографа?
– Ти маєш розвиватися у всіх напрямках. Тут мова йде і про співпрацю з людьми, і про сценічне оформлення, світло, музику, костюми. Так само важливою частиною роботи хореографа є спілкування з батьками дитини, наше взаємне розуміння. Ми набираємо діток і беремо участь в концертах Міського будинку культури. Я люблю свою роботу і мені це дуже імпонує.
– Ти вже декілька років викладаєш діткам танці. Що тобі запам’яталося найбільше?
– Завжди посміхаюся, коли згадую запитання батьків моїх вихованців: «А чому моя дитина стоїть не в першому ряду?» (сміється, – авт.). Я завжди діток ставлю на різні місця, щоб вони не звикали постійно працювати в одному місці. Це і пояснюю батькам.
– Чи відрізняєшся ти в реальному житті та в танці?
– Коли ти танцюєш, ти можеш більше себе проявити. Часто усе те, що у мене на душі, я можу не сказати, а передати емоціями в танці. Це неймовірні відчуття. На сцені я відкриваюся і не соромлюся.
– Мрія Надії Панчук?
– Працювати в театрі. Побачити закулісся. Мрію бути артисткою балету в театрі. Сподіваюся, моя мрія стане реальністю. Також хотіла б спробувати поїхати в кругосвітню подорож на лайнері. Але не в ролі туриста, а в ролі танцівниці.
– Стандартне та традиційне питання до танцівників: що це за матерія особисто для тебе?
– Танець? Про нього можна багато говорити. Але краще – показати рухами. Танець – це мольберт для творчості. Там ти можеш відобразити усі кольори життя, різні сторони своєї особистості. Це неначе картина, настрій якої може бути і сумним, і веселим. Танець завжди розповідає різну історію. Для мене особисто танець – це вершина творчості.
