Сьогодні християни східного обряду відзначають Великдень. Так, цієї ночі у храмах Рівного освячували великодні кошики та відбувалися тематичні богослужіння. По їх завершенню рівняни вітали один одного зі святом і висловлювали сподівання, що все найкраще збудеться. А про значення цього свята для християн та історію цього дня – читайте у нашому матеріалі.
За словами протоієрея Миколи Капітула, світле свято Воскресіння Христового найменовано Пасхою за внутрішнім співвідношенням зі старозавітнім святом Пасхи.
– Воно, в свою чергу, так було назване на спогад тієї події, коли при виході євреїв з Єгипту ангел, що вража первістків єгипетських, бачачи кров пасхального жертовного агнця на дверях єврейських осель, проходив мимо, залишаючи недоторканними первістків єврейських. Згідно з цим старозавітним спогадом і Свято Воскресіння Христового, позначаючи проходження від смерті до життя і від землі до неба, отримало назву Пасхи. Інше стародавнє тлумачення свята, зобов’язане своїм походженням грецьким екзегетам, пов’язує його з співзвучним грец. “Страждаю”. Воскресінням Господа Ісуса Христа з мертвих завершився Боголюдський подвиг спасіння, відтворення людини. Воскресіння стало свідченням того, що Ісус Христос є істинний Бог і Господь, Викупитель і Спаситель. Христос помер плоттю, але плоть Його з’єднана в одну Іпостась незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно з Богом Словом. Христос воскрес, бо смерть не могла втримати у своїй владі тіла і душі Христа, що знаходяться в іпостасній єдності з Джерелом вічного життя, з Тим, Хто за Своїм Божеством є Воскресіння і Життя. У Домобудівництві спасіння Воскресіння Христове є явленням Божественної всемогутності: Христос після смерті Своєї зійшов у пекло, “як і захотів”, зкинув смерть, “яко Бог і Владика”. Воскрес на третій день і з Собою воскресив Адама та весь людський рід від пекельних кайданів і тління. Зламавши врата (твердиню) смерті, Христос показав шлях до життя вічного, – зазначає священик.
Також пояснює, Ісус Христос воскрес, як початок померлих, первісток серед померлих.
– Воскреснувши, Він освятив, благословив і затвердив загальне воскресіння всіх людей, які встануть з землі під загальний день воскресіння, як з насіння виростає колос. Воскресіння Господа Ісуса Христа свідчить, що Він воістину є Син Божий – “воскрес яко Бог”. Воно відкрило славу Його Божества, приховану до того під покровом приниження. Тіло Ісуса Христа повстало у славі. У Ньому відбувається велика і спасенна новотворча дія. Він Собою оновлює наше єство, підпале тлінню. Воскресінням Господа завершується перемога над гріхом і його наслідком – смертю. Знищена смерть. Відкинуто, засуджено стародавнє засудження смерті. Розірвані узи пекла, і ми позбавлені від адового мучительства. Смерть після Воскресіння Христового не володіє тими, що благочестиво жили і померли, бо Христос зруйнував державу (владу) смерті Своєю смертю і подав життя в Воскресінні, – каже священик.
Окрім того, протиієрей додає, Христос воскрес, перемігши смерть.
– Але і після Його Воскресіння смерть в людстві тимчасово ще продовжує забирати свої жертви. Але вона тільки переплавляє сосуди нашої душі – тіла для відтворення в день воскресіння в новому, духовно оновленому вигляді. І так як плоть і кров не можуть наслідувати Царства Божого і тління не наслідує нетління, то наше душевно-тілесне життя є тільки зерно для посіву, яке повинно згнити – в смерті, щоб дати колос – нове життя. Наше тління в смерті є шлях до нетління. Як Христос помер за тілом, і ожив духом, так і ми звільняємося Ним від закону гріха і смерті за законом духу і життя в Ньому. Через Своє Воскресіння Христос учинив нас переможцями смерті, і життям у Христі ми отримуємо початок дарованого Його воскресінням безсмертя нашого смертному єству: “Ніхто ж нехай не боїться смерті, – вигукує святий Іоанн Золотоустий – визволила бо нас Спасова смерть”. Тому так захоплено душа християнина в день Святої Пасхи: спасенна і світлосяйна ніч Воскресіння Христового є провісницею майбутнього дня загального воскресіння. Це – воістину Пасха велика, Пасха, що двері райські нам відкриває, бо проходить смерть, є нетління і вічне життя. Живоносне Христове Воскресіння просвітило все творіння. Христос осяяв всю Вселенну Божественними променями Свого Воскресіння, – продовжує священик.
Пасха є найдавнішим святом християнської Церкви, веде далі протиієрей.
– Воно встановлене і святкувався вже в апостольський час. Стародавня Церква під ім’ям Пасхи з’єднувала два спогади – про страждання й про Воскресіння Христа і присвячувала її святкуванню дні, що передують Воскресінню і наступні за ним. Для позначення тієї й іншої частин свята вживалися особливі найменування – Пасха страсна або Пасха Хресна й Пасха Воскресіння. Згідно з характером спогадів перші з цих днів вшановувалися постом, другі – урочистою радістю. Згодом ці дні отримали назви Страсної та Світлої седмиці. У перші століття християнства Пасху святкували не скрізь в один час. На Сході, в малоазійських церквах, її святкували в 14-й день нісана (за нашим березень – квітень), на який би день седмиці не доводилося це число. Західна Церква здійснювала її в першу неділю після весняного повного місяця. Спроба встановити згоду між Церквами в цьому питанні була зроблена за святого Полікарпа, єпископа Смирнського, в середині II століття. I Вселенський Собор 325 року визначив святкувати Пасху повсюдно в один час. Соборне визначення про Пасху до нас не дійшло. З стародавнього часу Православні Помісні Церкви визначають дату святкування Великодня за так званою александрійською пасхалією: в першу неділю після пасхального повного місяця, в межах між 22 березня і 25 квітня. На VI Вселенському Соборі було вирішено іншу розбіжність про час припинення посту перед Великоднем: було постановлено припиняти піст в середні години ночі після Великої суботи, – каже священик.
Як розповідає протиієрей, Божественній славі Воскреслого Господа і величі світлого свята Пасхи відповідає висока і особлива урочистість, якою супроводжуються богослужіння в перший день Пасхи і на всю Світлу седмицю.
– Темні облачення священнослужителів змінюються світлими. До початку пасхального богослужіння з вечора в храмі читаються Діяння апостолів, як складові непорушного свідоцтво істини Воскресіння Христового. До початку пасхальної утрені храм, за стародавнім звичаєм наповнюється фіміамом на знак достатку благодаті, отриманої нами через Воскресіння Христове. У давнину для цього в храмах поставлялися посудини з вугіллям, що горить і запашним фіміамом. Під час великоднього богослужіння в храмах запалюються всі світильники, і присутні в храмі стоять із свічками на знак повноти духовної радості. З часу апостольського Церква здійснює пасхальне богослужіння вночі. Подібно до древнього обраного народу, не спати в ніч свого спасіння від єгипетського рабства, і християни не сплять у священну і найсвятішу і спасенну ніч Світлого Воскресіння Христового. В кінці літургії у день Пасхи, після заамвонної молитви, відбувається освячення артоса. Артос – це просфора великого розміру із зображенням Хреста або Воскресіння Христового. Артос покладається на день Пасхи на аналої в храмі у місцевої ікони Спасителя разом з образом Воскресіння Господнього. У кожен день Світлої седмиці після літургії за звичаєм відбувається хресний хід навколо храму: з ліхтарем, хоругвами, Євангелієм, іконами Воскресіння Христового та Пречистої Богородиці, зі співом канону Пасхи. Зазвичай обносять при цьому і артос. У монастирях після літургії артос переносять в трапезну при співі тропаря Пасхи, після трапези буває приношення артоса і потім його знову переносять в храм при співі 9-й пісні пасхального канону. У Світлу суботу артос роздроблюють при читанні встановленої молитви і роздається віруючим після літургії як велика святиня церковна для споживання перед прийняттям звичайної їжі, – продовжує розповідь священик.
Історично вживання артоса виникло як наслідування апостолів, які, мали звичай споживати трапезу разом з Господом, уявляли собі Його присутнім серед них. Разом з тим артос нагадує, що Ісус Христос Своєю Хресною смертю і Воскресінням став для нас справжнім Хлібом вічного життя, пояснює отець Микола.
– Свято Пасхи з часу його встановлення був найсвітлішим загальним, тривалим християнським торжеством. Від днів апостольських християнська Пасха, як і старозавітня, тривала сім чи вісім днів, якщо рахувати всі дні безперервного святкування Великодня до понеділка після Неділі про Фому. Отці Церкви та церковні правила велять віруючим у всю Світлу седмицю вправлятися в храмах у псалмах, співах і піснях духовних, радіючи і тріумфуючи за Христа. Світла седмиця закінчується на восьмий день – в Неділю про Фому, яка здавна становила особливу урочистість – ніби заміну, повторення самого пасхального дня, від чого і була названа Антипасхою. З цього дня починається коло Тижнів і седмиць цілого року, тому Антипасха називається ще Неділею новою, Днем оновлення, Оновленням. Такі назви тим більше пристойні для цього дня, що в день восьмий Сам Господь благоволив оновити радість Свого Воскресіння новим Своїм явленням апостолам, в тому числі апостолу Фомі, який дотиком до ран Господа переконався в дійсності Його Воскресіння, на згадку про що ця Неділя отримала також назву Неділі про Фому. Вказуючи на те, що відбувається оновлення природи після зимового сну, служба Неділі про Фому спонукає віруючих пробудитися від сну гріховного, звернутися до Сонця Правди – Христа, – каже протиієрей.
Як зазначає священик, після Свого Воскресіння Господь Ісус Христос перебував на землі сорок днів, будучи з апостолами і навчаючи їх таємниць Царства Божого.
– Тому і Свято Пасхи святкується протягом сорока днів. Після Пасхи, починаючи з Неділі про Фому до П’ятдесятниці, налічується сім тижнів, а до віддання Пасхи – шість. За своїми спогадами ці Неділі і седмиці після Пасхи відносяться до Божественного прославляння Воскреслого Христа, Який вознісся на небеса і послав Духа Святого на Своїх учеників. Всі неділі після Пасхи, до віддання Пасхи, маючи кожна особливе спогад, присвячені і спогаду Воскресіння Христового. що відбивається в службах цих Неділь і наступних за ними седмиць. Згадуючи свідків поховання і Воскресіння Господнього. Церква своїм богослужінням поставляє нас на Голгофі біля Хреста Христового, з якого знімають Пречисте Його Тіло Йосиф н Никодим, і в саду в гробі, де вони покладають Тіло Ісуса Христа і де потім мироносиці першими удостоюються бачити Воскреслого Господа. Церква оспівує в цьому богослужінні Хрест і спасенну смерть Господа, славне Його Воскресіння. а потім уже святий подвиг віри і любові учнів і учениць Господніх, нагадуючи, що першим і переважним предметом спогадів і прославлення повинен бути і тепер, як завжди. Сам Господь, Який перетерпів за нас страшні муки і воскрес, – завершує протиієрей.
