Попри суперечки і розбіжності в поглядах, варто чи ні відзначати Міжнародний жіночий день, це свято все ж залишили в українському календарі з позначкою “державне”. Також рівняни отримали й додаткові вихідні до 8 березня. Так, офіційно в Рівному державні установи та підприємства жіночий день і прихід весни святкуватимуть із 8 до 10 березня – саме стільки, за рекомендацією Кабміну, вихідних буде цьогоріч. Ми ж пропонуємо дізнатися більше про те, як виникло 8 березня, коли “повій” в історії замінили на “трудящих”, чому в Україні хотіли відмінити жіночий та як з ним живуть далі. Що з цього вийшло – читайте у нашому матеріалі.
З полиць історії
Свято, з якого для кількох поколінь починалась календарна, а іноді й справжня весна, ледве не потрапило під декомунізацію. Та цьогоріч його все ж візначають. Тим часом щодо святкувань 8 березня встигла скластись своя міфологія. Давно відомо, що цей день все-таки не є міжнародним святом. Однак, було б певним перебільшенням вважати 8 березня лише особистим святом Клари Цеткін та її подруг-прибічниць з жіночих соціалістичних гуртків. Хоча… Якби цим дамам сказали б, що через сто років жінки будуть готуватися до цього дня, отримувати подарунки від чоловіків і 8 березня стане державним вихідним, – вони б точно висловили свої думки за межами цензури. А реакцію революціонерки Клари Цеткін, яка надала Жіночому дню статус щорічного та Міжнародного, взагалі важко уявити. Та все ж… А почалося все з…
Перша версія походження свята: за права жінок і трудящих
На конференції Соціалістичного Інтернаціоналу у Копенгагені 26-27 серпня 1910 року представниця Соціал-демократичної партії Німеччини Клара Цеткін запропонувала ідею Міжнародного жіночого дня. У конференції приймало участь понад 100 учасниць із 17 країн, які вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день з вимогою надання жінкам повних політичних, економічних і соціальних прав.
Зокрема, йшлося про надання права голосувати і займати державні посади. Однак, точну дату Міжнародного жіночого дня тоді не було визначено. Спочатку у випадку з жіночим святом у березні йшлося про дві важливі суспільні теми.
По-перше, гендерне питання. Жінки на початку двадцятого століття не мали помітних політичних прав і це їх не влаштовувало. Тобто йшлося не тільки про соціалістичні партії, але й про загальний рух за жіночу емансипацію.
По-друге, боротьба за право жінок на роботу поєднувалось із більш широким рухом за гуманізацію умов праці для найманих робітників, соціальні гарантії, право на відпустки, пенсії, тощо. Так у випадку зі святом 8 березня нерозривно поєднались гендерні та соціалістичні мотиви.
Тоді висували вимоги такого плану не у Росії, а якраз у західноєвропейських країнах. Перший Міжнародний жіночий день відсвяткували 19 березня 1911 року. Німецькі соціалістки наполягали на цій даті, бо 19 березня 1848 року король Пруссії пообіцяв введення виборчого права для жінок, але згодом забув про цю обіцянку. Наступного року Міжнародний жіночий день відзначили 12 травня.
Існують різні версії, чому врешті-решт Міжнародний жіночий день стали святкувати 8 березня. Коли йдеться про такі далекі історичні події не завжди можна визначити, що саме стало першоджерелом подій.
Можливо, що як точку відліку боротьби жінок за свої права взяли мітинг 8 березня 1857 року в Нью-Йорку, коли працівниці-текстильниці виступили з вимогами однакової з чоловіками зарплати, 10-годинного робочого дня (тоді це вважалось небагато) та загального поліпшення умов праці.
Також важливою у цьому русі була демонстрація жінок-соціалісток, що відбулася в Нью-Йорку 8 березня 1908 року, і була присвячена якраз «текстильним» протестам 1857–58 років. Демонстрація відбулася з метою боротьби за захист прав жінок на виробництві.
Друга версія: протести повій, а не робітниць фабрик
До речі, існує й інше твердження, що тоді не працівниці, а повії боролися за свої права. Ця версія походження свята, мабуть, найскандальніша і найнеприємніша для всіх представниць прекрасної статі, які з трепетом очікують Міжнародного жіночого дня.
Так, у 1857 році в Нью-Йорку жінки справді протестували, але були це не текстильниці, а повії. Вони вимагали виплатити зарплату матросам, адже ті користалися їхніми послугами та не мали грошей заплатити.
А 8 березня 1894 року – у Парижі відбулася ще одна демонстрація повій. Цього разу вони вимагали визнати їхні права нарівні з тими працівницями сфери послуг, які шиють одяг чи печуть хліб, і заснувати спеціальні профспілки.
Схожі акції відбулися в 1895 році в Чикаго, а в 1896 – в Нью-Йорку. Ці протести й стали передумовою пам’ятного з’їзду суфражисток (від англійського слова suffrage – “виборче право”) в 1910 році, де і було вирішено оголосити 8 березня день жіночим і міжнародним, як це запропонувала Цеткін.
До слова, сама ж Клара Цеткін також брала участь у подібних акціях. В 1910 році разом зі своєю подругою Розою Люксембург вона вивела на вулиці німецьких міст повій з вимогою припинити безчинства поліції. Ось тільки в радянській версії “повій” замінили на “трудящих жінок”.
Третя версія: радянський відтінок свята
Тим часом святкова дата 8 березня була започаткована на ІІІ зустрічі Комуністичного Інтернаціоналу у 1921 році. З того часу почала складатись ситуація, коли головним місцем святкувань 8 березня ставала Радянська Росія.
А з 1966 року згідно з указом президії Верховної Ради СРСР 8 березня стало святковим неробочим днем.
У сімдесяті-вісімдесяті роки 8 березня втратило своє політичне забарвлення і перетворилося на одне з небагатьох неідеологічних свят.
З 8 березня хотіли попрощатися
Тим часом українському суспільству знадобилося чверть століття для того, щоб поставити питання про необхідність відзначати радянські свята. І одним з таких свят попри всю його аполітичність виявилось 8 березня. Так, у лютому 2017 року Український інститут національної пам’яті (УІНП) розробив пропозиції щодо декомунізації календаря державних свят. Замість вихідного дня 8 березня (Міжнародний жіночий день) було запропоновано встановити вихідний Шевченківський день (9 березня).
У переліку від УІНП є свято, яке заплановано як альтернатива 8 березня. Йдеться про День матері (друга неділя травня). Однак це державне свято заплановано як робочий день. Пропозиції про його запровадження з’являлись ще у 1990-і роки, але тоді ще не було умов для таких різких змін.
Також командою В’ятровича запропоновано зробити ще одне свято, яке може виступати як заміна 8 березня. У середині вересня може з’явитися День сім’ї, який заплановано зробити державним вихідним днем.
Та 8 березня все ж залишилося в Україні.
