Станом на кінець 2024 року майже 4 тисячі дітей в Україні зростають не в родинах, а в інституційних закладах. Це означає — без щоденного спілкування з близькими дорослими, без стабільної підтримки, без відчуття «я вдома».
Роки життя в інтернаті залишають по собі глибокий слід: дітям складно будувати стосунки, довіряти іншим, розуміти, що таке стабільність і турбота. Родина ж — це саме те середовище, яке забезпечує дитині розвиток, безпеку та зв’язок із життям.
Історія Анастасії та Анни з Київщини — ще одне підтвердження того, наскільки важливо, щоб дитина зростала в родині. У ранньому віці дівчата опинилися в інституції, згодом кілька місяців провели в лікарні через хворобу, яку виявили прийомні батьки. Дівчата втратили молодшого, двомісячного братика, а самі пройшли довгий шлях подолання хвороби. А прийомна родина не просто змінила їхнє дитинство, а, можливо, врятувала життя.
«11 років тому ми вперше зустрілися з нашими прийомними батьками. Це було у лікарні, — згадує 17-річна Анастасія. — Ми тоді з цікавістю дивилися на мамине довге волосся і буквально “накинулися” на нього, плели різні косички та робили зачіски».
Батьківська турбота та родинний затишок допомогли дітям не лише подолати хворобу, а й повернути відчуття безпеки й захисту.
Настя впевнена: якби тоді не з’явилися її прийомні батьки — вона могла б не вижити. «Якби не моя прийомна родина, я б померла», — говорить дівчина.
Сьогодні про ті події нагадують лише улюблені іграшки: ведмедик Насті, якого можна міцно обіймати, і лялька Анни — перша, яку вона дбайливо зачісувала й брала із собою, коли мама йшла у справах.
Завдяки любові та турботі своїх прийомних батьків Анастасія та Анна не лише оговталися від пережитого, а й змогли побудувати нове життя, сповнене мрій, можливостей та теплих моментів разом із сім’єю.
«Родина — це, в першу чергу, тепло, любов. Це надія на щось, відчуття безпеки», — кажуть сестри, наголошуючи, що тепер вони завжди можуть розраховувати на підтримку в будь-який момент.
Жодна, навіть найкраща, інтернатна установа не здатна замінити дитині тепло й безпеку родинного кола. Діти, які зростають без сім’ї, мріють про прості, але життєво важливі речі: щиру підтримку, лагідне слово, змогу назвати когось мамою чи татом і знати, що їх люблять. Усе це може дати лише родина.
Історія Анастасії та Анни є частиною мультимедійної виставки «Поговори зі мною», створеної до Дня усиновлення з ініціативи Фундації Катерини Осадчої разом із Міністерством соціальної політики України, Координаційним Центром із розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Дитячим Фондом ООН (ЮНІСЕФ) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Мета виставки — привернути увагу до того, що прийомна родина чи усиновлення рятують не тільки долі, а інколи й життя. Авторка світлин — фотохудожниця Василина Врублевська.
Допомогти дитині відчути себе частиною сім’ї можна різними способами: через усиновлення, створення прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу. А ще — ставши патронатним вихователем чи наставником.
Аби кожен охочий міг дізнатися більше про ці можливості, держава запустила онлайн-платформу dity.gov.ua. Тут зібрано всю необхідну інформацію про різні форми сімейного влаштування.
