Рівнянин Микола Бобрик вже має тисячі прихильниць. Саме його пісні звучать на різноманітних культурних заходах і модних показах, які проводяться у Рівному, а гімн України в його виконанні вже став традиційним на визначних міських подіях. Також його голос можна почути на престижних заходах і концертах у різних куточках України. Чому вирішив пов’язати своє життя із музикою, з чого почалася кар’єра та, яким є артист на сцені та поза нею — Микола Бобрик розповів у відвертому інтерв’ю читачам порталу «КРАПКА».
“У музичну школу завела мама”
– Звідки у тебе захоплення музикою?
– Все почалося ще в дитинстві. Коли я навчався у початкових класах, мама вирішила мене чимось зайняти і ми пішли в музичну школу №1 імені Лисенка. Тоді мене записали на клас акордеону. У нас в дома був акордеон, але на ньому ніхто не вмів грати. От мені дали інструмент — вчись, грай. Викладач після прослуховування сказав, що у мене є слух, а мені грати подобалося. Заняття музики розпочиналися із того, що перед вивченням твору я просив викладача спочатку заграти, сам слухав, а потім починав відтворювати почуте. Зазвичай, це виходило, хоча траплялися і помилки. Щоправда, одного разу, коли я прийшов на заняття, викладач поклав переді мною ноти, і сказав розбирай та грай. Тоді почав більше уваги приділяти нотній грамоті та теорії в цілому.
– А по завершенню музичної школи, продовжив навчатися музичному мистецтву?
– Постало питання, що робити далі і де навчатися. Тоді знову-таки мама запропонувала подати документи в музичне училище, але я вже був проти акордеону. Коли ми прийшли в музичне училище, потрапили до заслуженого діяча мистецтв, відомого диригента Олександра Тарасенка на відділ хорового диригування.
“Хто мріє навчитися музиці — поспішайте поступити в музичне училище поки там ще є викладачі, яким 60-70-80 років”
– Ти навчався на хоровому диригуванні?
– Так. Для мене було щось нове і я вирішив себе в цьому спробувати, і подав документи на навчання. Відтоді весь свій час присвячував музиці і музичному диригуванню. Взагалі, хочу сказати всім, хто насправді мріє навчитися музиці — поспішайте поступити в музичне училище поки там ще є викладачі, яким 60-70-80 років. У них точно є чому повчитися і це люди, які насправді вболівають за тебе. Якось пам’ятаю я пропустив пару і коли прийшов на наступну, викладач спокійно глянув на мене і сказав: “Миколо, як вам не соромно?”. Мені справді стало соромно і з того часу намагався не пропускати жодної пари і по максимуму навчатися у людей, до яких точно варто прислуховуватися і які закладають фундамент музичних знань і творчості.
– Ти з такою любов’ю розповідаєш про навчання в училищі. А що найбільше запам’яталося із цього періоду?
– Взагалі, музичне училище – це найяскравіший момент у моєму житті, за який я вдячний усім своїм викладачам і за ті знання, які вони мені дали. Це хороша школа для усіх, хто мріє справді навчитися музики і такої атмосфери, як в училищі, я вже не бачив і не відчував ніде. Далі я поступив на факультет музичного мистецтва в РДГУ та вже згодом почав більше займатися вокалом, аніж хоровим диригуванням.
“Хотілося б у житті зробити щось вагоме для людей та України”
– Чи траплялися з тобою казусні випадки під час виступів?
– Звичайно, і не один. У таких ситуаціях я намагаюся швидко зреагувати і вирішити все так, щоб виступ пройшов добре.
– У Рівному тебе пам’ятають, як яскравого учасника телевізійного шоу “Голос країни”. Як змінилося твоє життя після участі в проекті?
– Впізнають більше на вулицях, та до цього я вже звик. З’явилося більше концертів,виступів. Це дає натхнення працювати далі. Також проект дав можливість розширити коло знайомств, у тому числі й з зірками. Це хороший досвід.
– Чи є у тебе творча мрія?
– Мабуть, така як і у всіх. Зробити у цьому житті щось вагоме для людей та України. Бути відомим добре, проте мені більше подобається хороша і якісна робота, яку оцінять. Коли зірка засвічується і гасне — ось це біда. Не потрібно нікому нічого доводити. Просто варто роби свою справу, отримувати від цього задоволення і тоді обов’язково буде позитивний результат.
– Наскільки ти різний у житті та на сцені?
– Я більше за все ціную у людях щирість, тому люблю і сам бути справжнім, як у житті, так і на сцені. Тим більше, люди, слухаючи музику відчувають, чи виконавиць пропускає її крізь себе, чи фальшивить. Тому я вкладаю душу в те, що роблю і мені приємно, якщо мої пісні подобаються і слухачам.
– Що б ти побажав тим, хто мріє про велику сцену, проте не знає, з чого почати свій шлях?
– У першу чергу вчитися, наполегливо черпати потрібні знання і йти до своєї мети. По-друге, обов’язково варто займатися із хорошим викладачем по вокалу. Все, чого я вмію, мене навчив Олександр Тарасенко. Молодим же виконавцям я б радив йти до музичного училища, де є досвідчені та зрілі викладачі, адже з цього починали свій шлях багато нині відомих виконавців.
Вікторія РИЧКО
