Ця жінка знає, як зробити книгу не просто цікавою, але й вміє перетворити її на справжній витвір мистецтва. У її доробку більше двох десятків рукотворних видань, які не мають аналогів в Україні. Вишивана, солом’яна, бісерова, бурштинова і навіть в’язана спицями книга… У кожну з них дитяча письменниця, журналістка та засновниця арт-видавництва з Рівного Олена Медведєва вкладає частинку душі. Жінка зізнається, задумується про музей власних арт-буків. А з чого все почалося і як народжуються унікальні книги – читайте у нашому інтерв’ю.
– Пані Олено, ви – дитяча письменниця, журналістка. Як трапилося так, що почали вишивати? Пригадуєте свою першу роботу?
– Ніколи не думала, що буду вишивати книги. Проте завжди міряла створити щось оригінальне, самобутнє, те, чого раніше не було. Чи пригадую свою першу гідну уваги роботу? Звісно. Це був «Кобзар» 1840 року Тараса Шевченка.
– Зараз у вашій колекції 7 вишитих книг відомих письменників. Серед яких «Кобзар» Тараса Шевченка, «Народна пісня» Івана Франка, «Я поцілую мальву у щоку» Ліни Костенко… Скільки часу працюєте над одним виданням?
– Не стежу за часом, особливо, коли працюю над книгою, адже можу паралельно створювати кілька. Тоді взагалі важко порахувати роки чи місяці, котрі були відведені для того чи іншого видання. Загалом до двох років і більше.
– Чим керуєтеся, обираючи книгу для вишивання?
– Любов’ю і шаною українців до автора та його творчості.
– Знаю, що ви винайшли унікальну техніку вишивання і навіть запатентували її. Що це за стиль і в чому його унікальність?
– Маю три свідоцтва, котрі засвідчують моє авторське право на український, англійський та польський вишивані шрифти. Для цього подавала вишиті алфавіти трьома мовами до відповідного органу, де перевіряли їх ексклюзивність і новизну. Згодом засвідчили, що таких в Україні і світі більше не існує. Отже, відтоді це моя інтелектуальна власність.
– У вашому доробку є й інші рукотворні книги. Розкажіть про них.
– Так, є чимало інших арт-буків, які виготовлені за допомогою найрізноманітніших технік українського ужиткового мистецтва. Оскільки я всіма не володію, то доводилося до цієї мистецької справи долучати рівненських майстрів. Колекція налічує більше двадцяти найменувань арт-книг, серед яких: вишита «Їжачок Сто Голочок» та «Сніжинка-Даринка», бурштинова «Сон – син соняха», солом’яна «Метеликові ножиці», бісерна «У парі з Ангелом», в’язана спицями «В’язана киця», різьблена на дереві «Легенда про Рівне», мереживна (плетена гачком) «Руки», м’яка (виготовлена із цупкої тканини) «Кольорова тінь», гербарна «Червона гербера», книга-батик «Доля», вербова «Живі парасолі», шкіряна «Абеткове дерево», книга-будинок «Різдвяна зоря», книга-криниця «Два джерела», праска-казка «Старовинна праска», книга-млин «П’ять мішків», випалена на дереві «Сонячна веселка», «Зимові каруселі», які не мають аналогів в Україні. У 2014 році мною я вишила одразу дві книги іноземними мовами – Adam Mickiewicz «Oda do Młodości» та «Bible Psalms».
– Письменництво, журналістика, робота у арт-видавництві. Кожна з цих видів діяльності забирає чимало часу. Чи не важко знаходити на все вільну хвилину?
– Усі 1440 хвилин, які має доба, є вільними. Питання – як ми їх використовуємо. Ні, не складно правильно планувати час, коли маєш перед собою чітку мету. Я дуже швидко працюю. Чи то пишу, чи вишиваю, чи займаюся побутовими хатніми справами, чи адмініструванням. І це не самовихваляння. Такий дар успадкувала від мами.
– Ваші креативні книги подорожують різними виставковими залами. Можливо, задумувалися про власну музейну кімнату?
– Так, задумувалася. Навіть про інтерактивний музей «Креативної книги». Маю чимало досвіду, який можу передати дітям та молоді. Вірю, що музей неодмінно відкриється в Рівному, до того ж стане цікавим закладом для туристів.
– Чого чекати шанувальникам Олени Медведєвої найближчим часом? Над чим працюєте?
– Не знаю, як швидко настане той найближчий час. Але в п’яльцях у мене «Лісова пісня» Лесі Українки.
– Вас сміливо можна назвати жінкою, яка цілком реалізувала себе. Ви кохана дружина, любляча мама, професіонал своєї справи. Чого ще побажаєте собі та рідним наостанок?
– Дякую за статус успішної жінки. Ваша правда – я реалізувала себе і продовжую реалізовувати. Бог дає мені безліч ідей. А що бажаю? Миру нашій Україні і економічного розквіту. Щоб не переселялися за кордон наші розумні діти, щоб суспільство синхронно розвивалося разом із ними, щоб цінувалася інтелектуальна праця, була хорошою медицина… А рідні нехай живуть довго-довго при доброму здоров’ї.
Марія МАРТИНЮК
