Незвичайну техніку малювання винайшла викладачка з містечка Березного, що на Рівненщині Ольга Осейчук. Картини жінка пише тополевим пухом по оксамитовому полотні. Свою майстерність майстриня вдосконалювала понад тридцять років.
– З тополиним пухом треба працювати дуже обережно. Руки обов’язково повинні бути сухими, адже найменша вологість робить його непридатним для використання, – розповідає про тонкощі свого вміння майстриня. – Малювати пухом по оксамиті надзвичайно важко, адже звести всі зусилля нанівець може навіть подих, від якого пух розлітається у різні сторони. До того ж, я не роблю попереднього ескізу, клею чи ще якихось липких речовин також не використовую. Спершу засипаю оксамитову тополевим площину пухом, руками малюю приблизний образ і тупим скальпелем роблю точні лінії. Іноді малюнок на картині підфарбовую сухими акварельними фарбами. До речі, двічі намалювати один і той самий ескіз ніколи не вдається.
Жінка каже, що одночасно вона працює над кількома композиціями. Почавши писати картину, повернутися до неї може через кілька тижнів чи навіть місяців. Такий ритм роботи, зізнається, краще відображається на кінцевому результаті, адже з часом цікавіший задум, удосконалюються елементи.
– Взагалі, мою творчість можна розділити на три напрямки. Перший – це зображення українських церков. Для цього, до речі, тополиний пух підходить чи не найліпше, адже храми виходять напівпрозорі та невагомі, жодна фарба не дає такої світлотіні, – розповідає Ольга Осейчук. – Також малюю біблійні сюжети, хоча зображувати дозволяю собі не все, до цієї теми ставлюся надзвичайно обережно. Також надзвичайно люблю писати польові квіти, ту можна експериментувати зі кольорами та формами.
Цікаво, що жодна людина на Рівненщині не наважилася повторити подібного. Художниця зітхає, навіть ті, хто займається у художній студій, не вміють малювати пухом. Жінка припускає, що це все через брак матеріалів, бо якщо тополиного пуху можна набрати на вулиці скільки забажаєш – аби лише не встиг висипатися із коробочки та забруднитися, то оксамит продається маленькими шматками, до того ж вартує не дешево. У неї ж, каже, запаси цього полотна збереглися ще з радянських часів. Нерідко майстриня змиває деякі свої картини змиває, аби написати щось нове.
– Нещодавно виставка моїх картин подорожувала містами України, – додає художниця. – Не подумайте, що я хвалюся, але людям мої роботи страшенно сподобалися. У кожній роботі залишила часточку себе, тож така реакція на картини є найвищою нагородою для мене.
Марія МАРТИНЮК
