Не зважаючи на важкий життєвий шлях та перипетії долі, на обличчі Марії Браги зі Здолбунова завжди сяє щира посмішка. Чотирирічною дівчинкою її оголосили ворогом народу та відправили на Сибір. Згодом із маленькою дитиною на руках вона втікала від чоловіка алкоголіка. Коли ж, думала, врешті знайшла своє жіноче щастя, кавалер зажадав, аби віддала доньку в інтернат.
Марія Брага народилася на невеличкому хуторі Львівської області. Вона була найменшою дитиною у родині, мала трьох старших сестер. Після війни бійці НКВС, шукаючи чоловіків, влаштовували в селах облави. Не зважаючи на те, що батько пані Марії звичайний селянин і жодного разу не брав участі у повстанських акціях, був змушений переховуватися. Проте лиха пуля таки наздогнала його. Чоловіка застрелили під час одного з нічних ловів. Коли тіло покійного принесли до хати, мати шепнула маленьким дітям, аби не говорили, що це їхній тато. Тим не менше, за кілька днів родину відправили на Сибір, оголосивши «ворогами народу». Марії Бразі було тоді лише чотири роки.
– У заслання ми їхали товарними потягами. Досі пам’ятаю, що було дуже холодно, хотілося їсти, – зі сльозами на пригадує нелегке дитинство Марія. – На Сибірі ми пробули лише три місяці. Весь цей час мама потай збирала сухарі, аби повернутися додому. Проте в рідному селі її знову затримали й відправили назад у заслання. Нас поховали сусіди, давали інші імена та прізвища. Я ж залишилася Марією, хоча від народження по батькові Іванівна. Якщо старших люди забрали не вагаючись (бо могли вже виконувати якусь роботу по господарству), то мене, зайвого рота, ніхто не хотів приймати до себе. Ніколи не забуду, як мамині сестри сварилися кому й що дістанеться із її пожитків, а про дітей навіть словом не обмовилися. Одна із тіток сказала, що по неділях годуватиме мене обідом, адже на більше не здатна. Проте я жодного разу так і не пішла до неї, настільки сильною була образа.
У дев’ятирічному віці Марія Брага потрапила до дитячого будинку в Маріуполі. В шістнадцять вступила до тамтешнього профтехучилища. Згодом влаштувалася працювати на будівництво, вийшла заміж. Чоловік непробудно пиячив, тож вже за рік молода дружина пішла від нього, залишившись із немовлям на руках.
За кілька років молода та красива жінка знову закохалася. Обранець поводився як справжній кавалер: дарував квіти, водив на побачення, обіцяв золоті гори… Коли ж дійшла справа до одруження – затанцював, аби Марія віддала доньку в інтернат.
– Його вимога прозвучала, як грім серед ясного неба, – розповідає жінка. – Людина, з якою планувала провести решту свого життя, всадила мені ножа в спину. Вигнала залицяльника без найменшого вагання. Досі не вкладається в голові: невже він думав, що я колись зраджу свою Оленку? Після того жениха назавжди втратила інтерес до протилежної статі.
Згодом Марія Василівна Брага знову повернулася на Західну Україну. Осіла у Рівному. Аби вижити з донькою, працювала прибиральницею, різноробочою на будівництві, потім пішла до музичного училища лаборантом. Проте, каже, які б випробування їй не посилала доля, ніколи не опускала руки. Вірила, Бог ніколи не посилає людині випробувань, які їй не під силу.
– Свого часу їздила на заробітки до Італії. Я, донька та внучка жили в однокімнатній квартирі. Коли ж найменша зібралася заміж і постало питання житла, поїхала працювати в чужу країну по туристичній візі. Пробула там чотири з половиною роки. Як і більшість трудових мігрантів, доглядала стару синьойору, – розповідає. – Людиною там мене не вважали: бабуся, вередуючи, не давала спати ночами, її донька весь час забувала вчасно виплатити зарплату, не мала жодного вихідного дня. Натомість заробила на дві квартири, ще й на ремонти в них. Внучці придбала житло у Рівному, сама оселилася у Здолбунові.
Через багато років пані Марію відшукала її сестра Ірина. Від неї жінка й дізналася, що на засланні мама вдруге вийшла заміж, а після смерті чоловіка закінчила життя самогубством. Протягом останніх років Ірина мешкала з ненькою, після Сибіру вони переїхали в Казахстан. Жінки хотіли повернутися в рідну Україну, проте їм не дозволили.
Нині ж про покійних батьків пані Марії нагадують лише старі фотографії, акуратно зібрані у фотоальбомі. Нерідко жінка береться за перо й пише вірші про маму, в них просить пробачення, що так і не відшукала її…
Марія МАРТИНЮК
