Відшукати будинок Сергія Кота у селі Привільному Дубенського району Рівненщини не складно, адже хмара різної птиці, на яку радив орієнтуватися господар, видніється ще з далеку. У загородку ховають дзьоби гуси та качки, трохи далі порпається декілька видів курей, голуби пообсідали вітки дерев… А на подвір’ї перед будинком поважною ходою розгулюють австралійські страуси ему. Їх у селянина аж чотири.
– Домашніми птахами цікавлюся ще змалку. В дитинстві порався біля них навіть більше, аніж батьки, – обходячи своє господарство, пригадує Сергій. – У старшому віці почав їздити на пташині виставки до Львова, Тернополя, Чернівців, Києва… Спершу з ярмарків привозив лише декоративні види пернатих, згодом свійські – качки, гуси, кури… Були в мене й фазани, щоправда, тимчасово припинив їх розводити. Зараз же тримаємо у господарстві десяток видів різної птиці, а от скільки особин – то навіть не назву точної кількості.
Господарство у Сергія Кота й справді серйозна. Куди не кинь оком, все обставлене клітками та вольєрами для птахів. Проте, бідкається господар, місця зовсім не вистачає. Щороку кількість пернатих лише зростає. Аби птахи мали більше простору, викупив для них приміщення на старій фермі, треба лише впорядкувати його до наступного приплоду. Своїх улюбленців чоловік доглядає самостійні. Сергій Васильович жартує, що його досвіду та спостережень вистачить для написання кількох посібників із птахівництва.
Як і більшість сільських родин, Коти збувають м’ясо птиці на ринку. Тут же продають яйця. Весною також реалізовують курчат, гусенят, каченят. «Доводиться якось крутитися, троє хлопців підростає», – розводить руками чоловік. Натомість найбільшою гордістю господаря залишаються страуси. Про них селянин може розповідати годинами.
– Це друг із Луцька «нагородив» мене таким подарунком кілька років тому, – простягаючи руку зі кормом довгоногому красеню, веде мову пан Сергій. – Паніки, що робити з таким презентом, не було зовсім. Навпаки, радів, адже зможу здобути новий досвід. Страусині яйця пролежали в інкубаторі п’ятдесят три дні. Пташенята вилупилися вагою майже півкілограма, а їсти почали лише на третій день. Нині ж вони важать майже по п’ятдесят кілограмів. Пташки абсолютно не вибагливі у кормах, їдять те ж, що й інші свійські пернаті. Так само підгодовую їх комбікормами, завдяки цьому птахи стають стійкими до хвороб. Поводяться страуси спокійно. А ще вони досить розумні. Якогось особливого догляду ці красені не потребують. Як на мене, єдиним недоліком австралійських страусів є те, що вони значно менші за африканські. Певний час я тримав і їх, проте не захотів розводити – клопоту приносять чимало. До речі, нестися страуси починають лише на третій рік. За сезон, який триває із січня до лютого, відкладають приблизно тринадцять яєць.
Що робитиме зі австралійськими велетнями далі, пан Сергій ще не вирішив. Жартує, добрі очі ему не дозволяють господарям відрубати пташці голову. Тож поки що довгоногі залишаються декоративною прикрасою двору.
Марія МАРТИНЮК
