Цей чоловік починав працювати вчителем фізики та математики. Згодом перекваліфікувався у інспектра служби в справах неповнолітніх. На пенсію йшов уже підполковником з посади заступника начальника відділу карного розшуку Рівненського обласного упавління міліції. От тоді, на заслуженому відпочинку, Валентин Тимощук і згадав про свої здібності вишивання.
Вишивати Валентин почав ще в дитинстві. Каже, що дуже любив спостерігати, як мама довгими зимовими вечорами уквітчувала полотно. Згодом і собі взявся за голку.
– Спочатку навчився вишивати великим хрестиком подушки з рушниками, – розповідає підполковник,- Потім почав пробувати шити дрібнішим. Ну а ще пізніше, коли пішов вчитися, і зовсім закинув це діло.
Працювати панові Тимощуку довелося спочатку вчителем фізики та математики у селі Хорупань, що на Млинівщині. Згодом молодого та амбітного чоловіка запросили на роботу в ограни. Наплив справ був такий, що ніколи було хрестики класти. Тим паче, що у трудових буднях вистачало всякого: і жорстокого, і незрозумілого, і навіть дотепного.
– Пригадую, коли у одному із сіл округу затримали групу крадіїв, які крали цукор, пшеницю, свині та іншу сільську живність, – ділиться міліціонер, – Привезли їх до мене у райвідділ і я запитую: «Крали овес?», на що один відповів: «Так, вкрали двох овець». Отак і розкрили ще одну крадіжку. До вишивання ж повернувся випадково. Якось, прийшовши в гості до друга, побачив на стіні вишиту картину і, на спір, пообіцяв, що вишиє точно таку за три тижні. Оскільки тоді вже був на пенсії, парі таки виграв. З тих пір і став помаленьку шити: то накидку на пасхальний кошик дружині вишив, то внукові подушечку казковими героями прикрасив. Незабаром на стіні з’явилася картина «Павичі п’ють воду».
Хоч дружина Валентина й не вишивальниця, проте до захоплення чоловіка поставилася з розумінням. Чоловік зізнається, що й орнаменти з нитками вибирати допомагає. Згодом до цого діла пристрастилися і донька з внуком.
– Підійшов якось внук до мене і просить шматок полотна, аби й собі вишивати, – розповідає Валентин Тимощук, – Я спочатку не вірив, що з того щось вийде, та бачу, що помилявся. Він уже покемонів-сімпсонів вишиває як годиться…
Запрошували колишнього міліціонера і до Млинівського туристично-краєзнавчого центру творчості учнівської молоді майстер-класи гуртківцям давати. Мав і свою персональну виставку у районному будинку дозвілля. Хоча, зізнається, що виставляти свої роботи не любить, бо тоді вони псуються, адже кожен хоче картину «пощупати», чи не мальована вона бува. Свої роботи майстер також не продає, лише дарує друзям.
– Вишивання це те, за чим я відпочиваю душею. Часом посваримося з дружиною, я закриюся у кімнаті. Години дві-три повишиваю, заспокоюся і знову ходжу «шовковий», – жартує екс-міліціонер, – У кожній із робіт часточка моєї душі, а душа не продається, хіба що дарується близьким людям.
Нині у його колекції є чимало вишитих ікон, натюрмортів та пейзажів.
Марія МАРТИНЮК
