Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет 10 червня, у Неділю всіх святих землі Української, очолив Божественну літургію в Свято-Георгіївському чоловічому монастирі на Козацьких Могилах, що в селі Пляшева Радивилівського району на Рівненщині.
По завершенню богослужіння Патріарх звернувся до присутніх із проповіддю, а також розповів, чому Україна прагне до отримання Томосу про Помісну Православну Церкву.
Так, під час свого виступу Патріарх Філарет зазначив наступне:
“Сьогодні, на цьому святому місці, де українське козацтво віддало своє життя за православну віру і за свободу нашого народу, ми звершили Божественну літургію і помолились за спокій їхніх душ. Сьогодні ж Православна Церква святкує пам’ять всіх українських святих, починаючи з апостола Андрія Первозванного, великої княгині Ольги, князя Оскольда, рівноапостольного князя Володимира Великого, Ярослава Мудрого, святителів Іларіона, Михаїла, священномученика Макарія, преподобних Печерських, преподобного Іова, Манявських святих.
І це ті святі, яких внесено в календар і яких вшановуємо кожного року. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять і тих новомучеників, які в радянські часи віддали своє життя за православну віру і за свою землю. Вони теж святі. Але ми вшановуємо сьогодні не тільки їх, а всіх українців, які ввійшли у Царство Боже, в Царство Небесне.
Чому ми вважаємо, що вони святі? А тому що в Царстві Небесному не святого не буває. Хто ввійшов після смерті в Царство Небесне, той є святий, хоч його в календарі і нема. І тому ми їх сьогодні святкуємо.
Ці святі ставили за мету свого життя не земні блага, а ввійти у вічне блаженне життя. І тому різними шляхами вони ішли в Царство Боже. Князі своїм шляхом, святителі – своїм, преподобні – своїм, миряни – своїм. І тому не треба думати, що ми не можемо ввійти в Царство Небесне. Можемо, якщо хочемо. Господь допоможе кожній людині ввійти в Царство Небесне. Але для цього потрібне насамперед бажання. По-друге, зусилля. А головне – Божественна благодать. Без Божественної благодаті, без Божественної милості людина в Царство Небесне ввійти не може. Чому? Багато гріхів. А гріхи в Царство Небесне людину не пускають.
Ви пам’ятаєте притчу Спасителя, коли господар вигнав із весільної вечері людину, яка прийшла не у весільній одежі, тобто ввійшла з гріхами. І цю людину господар повелів зв’язати і викинути. Так і нас, грішників, викине, якщо ми не очистимось від гріха. Тому наше земне життя повинне ставити своєю метою очищення від гріхів. І в цьому нам допомагає Церква. Бо в Церкві звершуються всі Таїнства, в Церкві відбувається очищення від гріхів і в Церкві ми причащаємося Святих Христових Тайн.
Чим ми повинні жити в земному житті? Любов’ю до Бога і любов’ю до ближніх. Тому Ісус Христос і сказав, коли Його запитали, яка головна заповідь. Головна заповідь – полюби Господа Бога свого і полюби ближнього. І тому і нам треба любити Бога – не тільки вірити, що Він є, а що Він діє, що Він допомагає нам. І любити Його за це, і любити ближнього. І якщо ми будемо Бога любити, і ближніх любити, і будемо каятися у своїх гріхах, то досягнемо Царства Небесного. Ось зараз, у наш час, досягають християни цієї мети? Досягають. Бо віддають своє життя за свою Батьківщину, за українську землю, за Українську державу, за український народ. А Господь сказав: «Ніхто не має більшої любові, як той, хто покладе душу свою за друзів своїх».
Ось наші воїни – захисники України на сході віддають своє життя. Яка сила примушує їх іти на такий подвиг як не любов? Якби не було у них любові до своєї Батьківщини, до свого народу, то навряд чи хтось би із них віддав своє життя. А вони не шкодують життя, тому що люблять. А якщо люблять, то Господь виконає Свою обіцянку, що той, хто любить, той виконує заповіді Божі. Тому вони мають надію бути в Царстві Небесному. А ті люди, які допомагають постраждалим на сході, дітям, людям похилого віку, взагалі всім, хто страждає. Волонтерський рух, який піднявся в Україні, – яка сила рухає його? Любов, співстраждання. Достойні вони, щоб Господь простив їм провини їхні? Достойні. Бо Господь для того і став, будучи Богом, людиною, щоб нас земних привести на Небо.
Тому, дорогі браття і сестри, маємо надію на те, що ми в Царство Боже ввійдемо. Але якщо будемо любити Бога і ближніх і будемо каятися у своїх гріхах, тоді Господь простить.
І сьогодні ми зібралися на цьому святому місці для того, щоб вшанувати цих героїв, на їхньому прикладі вчитися, як треба любити свою землю, любити православну віру і заради неї не шкодувати свого життя. І нехай ми за них помолимось, і нехай і вони помоляться за нас в Царстві Небесному, щоб Господь і нас привів туди, де вони знаходяться. Тому ще раз сьогодні помолимося за наших героїв тодішніх часів далеких і за героїв сьогоднішніх, які захищають нашу землю.
Ми віримо, що Господь нам дарує не тільки перемогу і мир. А Господь дасть нам – і ми вже це бачимо – Єдину Помісну Автокефальну Православну Церкву, за яку ми боремося вже більше 25 років. А тепер підходимо до того моменту, коли Вселенський Патріарх Варфоломій, за якого ми молимося, дасть нам Томос, тобто документ про те, що Українська Православна Церква є Незалежною, Автокефальною, відокремленою від Москви, яка входить у сім’ю Православних Церков. І дай Бог, щоб найближчим часом ми отримали цей Томос. А це означає, що цим Томосом об’єднується Київський Патріархат і Автокефальна Церква та частина архієреїв Московського Патріархату, які підписали звернення до Вселенського Патріарха про надання Томосу про автокефалію.
Тому будемо продовжувати молитися, щоб Господь довів цю справу до кінця. І сподіваємося, що 1030-ліття Хрещення Русі ми будемо святкувати як визнана Українська Автокефальна Православна Церква і будемо дякувати Богові за Його великі благодіяння…
Слава Ісусу Христу і слава Україні!”
