Зріст Сергія Лехкобита із селища Володимирець Рівненської області усього 138 сантиметрів. Свою особливість він зумів перетворити на перевагу, і заробляти на цьому. Нині Сергій – один із найзатребуваніших у категорії акторів маленького росту. На його рахунку чимало зіграних ролей у кіно та музичних кліпах. Хоча, зізнається, навіть батьки не вірили у його успіх.
– Від кого ти успадкував низький зріст?
– Від кого успадкував не знаю. Але у мене мама такого росту, як я, а от тато – звичайного.
– В якому віці проявилося те, що ти значно нижчий за однолітків? Чи не завдавало це клопотів у дитинстві? Діти, як відомо, жорстокі та прямолінійні.
– Те, що я маю зріст менший ніж треба, у медичній картці записали в 2002 році, мені тоді 8 років було. Коли це помітили однокласники, не пам’ятаю. Хоча в шкільні роки було не легко. Інколи отримував щиглів. Мама не раз ходила до школи на розбірки.
– Коли зрозумів, що на своїй особливості можна заробляти? З чого почався твій зірковий шлях?
– Те, що на своєму рості можу заробити, зрозумів, коли мені було 16 років. Тоді й усвідомив, що хочу стати актором. Шукав у Інтернеті різні кастинги, відправ заявки на участь. Було, вже втратив надію. Думав, що вже нікому не потрібний. Однак коли вчився на 3 курсі в місцевому училищі, подзвонили з каналу “Україна” і запропонували пройти кастинг на участь у шоу «Хвилина для перемоги». Мені було 17. Я переміг у цьому проекті. Виграв 35 тисяч гривень. Мені це сподобалося. Закінчивши навчання, переїхав до Києва, почав ходити на різні проби, кастинги. Чесно кажучи, робити перші кроки було дуже важко, адже мене ніхто не знав. Та й гонорари платили не великі…
– Як батьки поставилися до того, що син із оператора комп’ютерного набору перекваліфікувався в артисти? Не відмовляли?
– Спочатку переживали. Казали, що нічого в мене не вийде. Вмовляли повернутися додому. Проте я їх не слухав. Вірив у свої сили.
– Володимирець – містечко невелике. Усі один одного знають. Чи змінилося тут до тебе ставлення, після того, як тебе побачили з великих екранів?
– Те, наскільки Володимирець невеликий, відчув на собі. Коли приїжджав додому, люди мене впізнавали, підходили, іноді навіть пальцями на мене показували. А я таке не дуже люблю. От у Києві до тебе нікому немає діла. Звісно, мені приємно, що впізнають, але трохи незручно. Багато гордиться, що ми з одного міста, однак є й такі, що заздрять, розпускають про мене різні чутки… Втім я із цим навчився справлятися: просто не звертаю уваги на побрехеньки.
– З ким із колег по цеху склалися дружні стосунки? Серед представників шоу-бізнесу є ті, з ким ділишся найсокровеннішим?
– Дружу з багатьма акторами, режисерами, іншими представниками шоу-бізнесу. Стежимо один за одним через соцмережі, потім зустрічаємся і обговорюємо важливі події. Живучи з людьми по кілька місяців на знімальному майданчику, важко не підтримувати стосунків після завершення зйомок.
– На своїх сторінках у соцмережах ти ділишся еротичними знімками з оголеними дівчатами. Часто працюєш на пафосних вечірках. Наскільки тобі до вподоби такий розгульний спосіб життя?
– Еротичними знімками, де я був одягнений, а модель оголена (сміється – авт.). Це перша моя подібна фотосесія. Знятися запропонував відомий фотограф, мій товариш Ян Маклайн. Мені дуже подобаються його роботи, тому й погодився. Співпраця мене потішила, тож у майбутньому плануємо ще кілька фотозйомок. Щодо пафосних вечірок, то це моя робота. А взагалі не люблю відпочивати в клубах чи на гучних вечірках.
– Відчув уже смак слави? На вулиці впізнають?
– Ну не сказав би що слави, але на вулиці дійсно впізнають. Іноді навіть цікаво поспілкуватися з тим, хто до тебе підходить. Але, повторюся, у столиці люди стримані, не часто заговорять, здебільшого дивляться тобі вслід. А от у інших містах із цим живіше.
– Варто зазначити, що жінкам ти подобаєшся. Довкола тебе завжди багато представниць прекрасної статі. Як справи на особистому фронті?
– Не відповідатиму за жінок, подобаюся я їм чи ні. Подруг маю. Ще є прихильниці. З другою половинкою якось не дуже щастить. Та і молодий я ще, все попереду.
– Якою повинна бути дівчина, щоб тобі сподобатися?
– Вона має бути такою, як є. Без понтів. А ще, щоб була хазяйновитою, борщ вміла зварити. Бо ж є такі, що тільки “Мівіну” й уміють запарювати. Також не люблю, коли дівчата палять.
– Майбутню дружину обиратимеш із бомонду, чи зі звичайних?
– Ще про дружину не думаю, але не має значення, звідки вона буде. Головне, щоб добра, гарна. А серцю ж не прикажеш.
– Сергій Лехкобит – він серцеїд, чи звичайний скромний хлопець?
– Ну я сказав би що він звичайний хлопець, серця їв і свинячі, і курячі (сміється – авт.).
– Знаю, що тобі пропонували роль у фільмах для дорослих. Чому відмовився?
– Так, пропонували. І не один раз. Звісно, що я на таке не піду, хоча й гарні гроші обіцяли. Чорний піар мені не потрібний. Та і як потім дітям дивитися в очі ? Ні, ні…
– Ти працював у Туреччині. В чому полягла твоя робота?
– Працював 3 місяці у Стамбулі в клубі Circus Club. Був обличчям закладу в образі клоуна. Робота полягала в тому, щоб не давати гостям сумувати, жартувати. Словом, анімація. Між іншим, там гарні чайові, і робота крута. Я був дуже задоволений. Та й ніхто тобою не командує, ти сам собі бос.
– Яким бачиш свої ідеальне майбутнє?
– З багатьма головними ролями за плечима, хорошою кар’єрою, власною квартирою, прекрасною дружиною, дітьми. Але все це попереду.
Марія МАРТИНЮК
