У ніч з 13 на 14 січня українці святкують Щедрий вечір, або цей вечір має ще назву Меланка. Цим самим завершувався період “Святих вечорів”, який тривав з 6 до 12 січня. Також цього дня у храмах Рівного відбуваються святкові богослужіння, звучать колядки, щедрівки. Що рівнянам варто знати про Щедрий вечір – читайте далі.
Як виникло свято?
Це свято виникло через розбіжності в календарях: григоріанському і юліанському. До революції Російська імперія жила за старим стилем (юліанським календарем, введеному в 45 році до нової ери римським імператором Юлієм Цезарем). Юліанський календар не був точним і за майже двадцять століть відстав від реальності приблизно на два тижні.
Так, Європейські країни ще в 1582 році почали поступово переходити на реформований календар, який назвали григоріанським – на честь Папи Григорія XIII. Коли більшовики в січні 1918 року реформували російський календар, православна церква користуватися ним відмовилася – дурниці, мовляв, і безбожне баловство. У результаті і Різдво, і Великдень, і багато інших релігійні свята ми відзначаємо не разом з усім світом, а в гордій майже самоті.
Так, в українців існує свої давні традиції. Наприклад, вечеря в Щедрий вечір.
Чому саме Щедрий вечір?
Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора перебувають в оселі (в Рай-Дідухові, сіні та соломі). Побачити Щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був дякою за минулорічний урожай, то 13 січня, встелена збіжжям та сіном долівка, мала символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в Новому році.
Щедру вечерю 13 січня готували переважно із скоромних страв: печеню, смажене м’ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. У деяких місцевостях України, як і на Святвечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу щедру кутю, заправлену смальцем. На стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки. Обов’язковим було приготування млинців. У ході чого господині примовляли: “Щоб усе так росло в Новому році, як млинці на дріжджах та, щоб сонце добре гріло ниви, як вогонь пече млинці”. Із настанням сутінок уся родина одягає чисте вбрання, застеляє скатерки й рушники, обкурюють хату травою або ладаном і, прочитавши молитву, розпочинають Щедру кутю. Господар сідав за гіркою з пирогів, щоб його не було видно, й приказував: “Аби й надалі ви мене так не бачили” (тобто із-за миски з великою кількістю хлібної випічки, що символізувало достаток і щедрий урожай). Пиріжки роздавали членам родини, піднімали чарки за здоров’я близьких і рідних та бажали Царства небесного померлим (бо ще блукали тут душі покійних, які ставали охоронцями нив і полів, щоб сприяти урожаю та приплоду).
Традиції Щедрого вечора, Василевого вечора або Маланки
Увечері 13 січня ходять щедрувати – і дівчата, і хлопці, причому один з хлопців може переодягнутися в жіноче вбрання – його називають Маланкою. Власне, остання назва пов’язана з християнським календарем.
Етнологи твердять, що Маланка – найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам’яного віку (неоліту). Це пов’язано з тим, що на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством.
Також існує традиція, що в перший день Старого Нового Року до хати першим обов’язково повинен увійти чоловік, саме тому посівати ходять тільки хлопці. І звичайно ж звучать щедрівки.
