16-річна рівнянка Софія Климчук уже 7 років професійно займається бальними танцями. За її спиною кілька десятків престижних всеукраїнських і міжнародних конкурсів, фестивалів, а в здобутку – чимало вагомих нагород. Нині дівчина не уявляє свого життя без танців. Хоча й не приховує, що був період, коли залишала це заняття. Чому повернулася до бальних па, скільки часу присвячує тренуванням і яким бачить своє майбутнє — дівчина розповіла у нашому інтерв’ю.

“Бальні танці виховують характер і показують красу”

– Зараз ти вже відома в Рівному своїми здобутками з бальних танців. А як все почалося?

– Ще у 5-річному віці на танці мене привела мама. Втім після року тренувань я покинула це заняття. Знову танцювати почала у 9, коли зрозуміла, що це моє… Відтоді минуло 7 років. За цей час виступала як із партнером, так і соло. Бальні танці обрала тому, що вони водночас виховують сильний характер і дозволяють показати всю грацію та красу цього виду мистецтва.

– У яких колективах ти займалася танцями?

– Коли лише починала, в 5 років, танцювала у колективі “ФЛЕШ”. Повернулася до них і в 9-річному віці. Щоправда, тепер танцюю в іншому колективі, оскільки там дещо сильніша професійна база.

– Очевидно, у твоєму здобутку чимало перемог та нагород?

– Я брала участь у багатьох всеукраїнських конкурсах із бальних танців. Зокрема, виступала в Одесі, Києві, Львові, Тернополі…Також була учасницею міжнародного конкурсу в Мінську. А нещодавно повернулася із фестивалю “Мости Парижу”, який проходив у Франції. Варто зазначити, що захід відбувся на високому рівні. Участь у ньому взяли представники 40 країн світу. З України я представляла Рівне, а також було двоє учасників зі Львова. Додому повернулася із новими нагородами та кубками. Взагалі ж у моєму здобутку 70 медалей, більше 50 кубків, десятки грамот, відзнак і подяк…

“Танці – це моє життя, настрій”

– Сім років занять танцями — це все таки серйозний проміжок часу. Розкажи, а чим для тебе є це мистецтво?

– Танці – це моє життя, настрій… Вони додають сил, надихають, підштовхують до перемог. При чому, не лише на конкурсах, а й у різних життєвих ситуаціях. Зараз я отримую величезне задоволення від занять танцями та радію, що те, чим я займаюся, подобається не лише мені, а й тим, хто спостерігає за процесом.

– Чи плануєш пов’язувати майбутню професію із танцями?

– Наразі я уже проводжу заняття у маленьких діток, вчу їх танцювати – і це мені дуже подобається. Приємно, спостерігати, як ти працюєш на результат і допомагаєш показати свій талант, так би мовити, “розкритися” маленьким любителям цього виду мистецтва. Однак, ще розмірковую, чи присвячу життя танцям. Можливо, у майбутньому продовжуватиму бізнес батьків.

“Хотілося б стати чемпіонкою України”

– Скільки часу потрібно, щоб навчитися мистецтву танцю?

– Насправді, це складне заняття, яке вимагає постійних тренувань. Я ж займаюся по 3 години 5-6 разів у тиждень. Звісно, без індивідуальний занять не обійтися. Варто зазначити й те, що багато дітей кидають бальні танці, адже це надзвичайно велика праця, яка потребує чимало зусиль і часу.

– Хто з відомих танцюристів є для тебе прикладом? Хто надихає?

– Звичайно, у першу чергу, надихають наставники, тренери. Тим часом, приклад беру з чемпіонів України — Олександра та Олени Казатинських, а також чемпіонів Європи та світу. Адже ці люди вже досягли певних професійних висот і в них є чому повчитися. Втім ідеалом для мене є багатократна чемпіонка світу Юлія Загоруйченко.

– Ти так із захопленням розповідаєш про танці. А, яку танцювальну мрію? Що хотілося б досягнути у цьому мистецтві?

– Хотілося б, як мінімум, стати чемпіонкою України, а також спробувати свої сили на чемпіонаті Європи.

– Що побажала б, або порадила, людям, які лише починають вчитися мистецтву бальних танців?

– Вважаю, що діти, які вирішили займатися бальними танцями, уже великі молодці. Спершу буде важко, проте, якщо постійно вчитися, займатися, прислухатися до порад тренерів, то вдасться досягнути бажаних результатів і своїх висот. Адже все у ваших руках і залежить від вашого бажання, наполегливості та готовності докладати зусиль. Тому вперед, до перемог!

Вікторія РИЧКО